Вале-тино Лученко. Если бы я был горой -

          Вале-тино Лученко.


         ЕСЛИ БЫ Я БЫЛ ГОРОЙ -

      Глеб Ходорковский (перевод)    

    Если бы я был горой, я жил бы в Швейцарии. Возле Люцернского озера. Практически в предместье. Люди любят воду и горы. Горы любят дожди, цветы, солнце и небо. Горам нравятся также подъёмники и маленькие отели, горцы и их коровы,слаломные трассы и горнолыжники. Горы многое знают, далеко видят и отлично всё помнят.

   Если бы я был горой, мне бы нравился мой город. Вроде бы он одинаковый, и в то же время, такой разный. У меня было бы время понаблюдать за ним. Как приходят к озеру первые люди,оседают, берут мои камни и строят из них жильё и орудия разные. А потом проходят поколения за поколениями. Сначала люди учатся плавить медь, серебро, потом бронзу, и, наконец, железо. Из-за гор приходят новые люди Дерутся, ругаются, но строят и строят город. Из камня, кирпича, железа и стекла. И всё это - из гор, далёких и близких

Люди живут, умирают, растворяясь в эфире, потом возвращаются. Не помнят. А горы живут и живут на одном месте, прислушиваясь к тому, что происходит у них там, всередине, присматриваются к тому, что внизу делают люди.

   Я сегодня живу на горе. Сижу на деревянной скамье в полутени. Скозь легкий туман пробивается солнце. Стена небольшого отелика горного за моей спиною. Справа от меня - стайка цветущих во всю эдельвейсов, слева - озерце, говорят там живёт форель. То ли мне повезло, то ли оттого,что здесь разрежённый воздух,  я чувствую, что растворяюсь в невырвазимом счастье. Ощущаю себя горой, проникаю в её середину, вижу начало этого мира, но не вижу его конца.

   Я понимаю, что всё это - сказка. Догадываюсь, кто всё это выдумал мудро. Грей меня, Солнце, пожалуйста. И своею жёсткой ладонью погладь меня по спине, Добрый наш Батька.


                *   *   *


                ЯКБИ-я був горою-


                Вале-Тино Лученко


     Якби я був горою, я жив би в Швейцарії. Поблизу Люцернського Озера. Практично у передмісті. Людям подобаються вода і гори. Горам подобаються дощі, квіти, сонце, небо. Горам також подобаються підйомники та готельчики, горяни та їх корови, слаломні траси та гірськолижники. Гори багато знають, далеко бачать і добре усе пам’ятають.

    Якби я був горою, мені би подобалося моє місто. Воно ніби однакове і водночас таке різне. У мене був би час за ним спостерігати. Як приходять до озера перші люди, оселяються, беруть мої камені та будують з них житло і різне знаряддя. А потім покоління змінюють покоління. Люди спочатку вчаться виплавляти мідь, срібло, потім бронзу і нарешті залізо. З-за гір приходять нові люди. Колотяться, чубляться, але розбудовують місто. З каменю, цегли, заліза та скла. І все те з гір. Далеких і близьких.

   Люди живуть, помирають, розчиняються в ефірі, знову повертаються. Не пам’ятають. А гори живуть та й живуть на одному місці. Прислухаються що там діється в них всередині, придивляються, що там люди внизу роблять.

   Я сьогодні живу на горі. Сиджу на ослоні дерев’яному на відсонні трішки тьмяному. Пробивається сонце крізь туман легесенький. У мене за спиною стіна гірського готельчика. Праворуч зграйка едельвейсів у повнім цвіт`у, ліворуч озерце (кажуть, що там живе форель). Чи то вдачу таку маю, чи то від розрідженого повітря, відчуваю, що розчиняюся в щасті невимовному. Відчуваю себе горою, проникаю в її середину. Бачу початок світу цього та не бачу його закінчення.

  Розумію, що все це - казка. Здогадуюсь хто все це вигадав мудро. Грій мене, Сонце, будь-ласка. Погладь мене долонею жорсткою по спині, Добрий наш Батьку…


© Copyright: Вале-Тино Лученко, 2013
Свидетельство о публикации №113013105129