Остап Слывинский. Дом

     ДОМ

  1.

  Охотничья дорога, мощёная старым булыжником: когда-то
  она называлась Бароновкой, нынче Барановкой, только откуда
  здесь возьмутся бараны?
  Всё упростилось до двух тактов, и лес
  просматривается насквозь.
  Оседлали суровые мужики в клетчАтых рубахах
  кентавров - помесь трактора с мотоциклом.
  Дождёмся вечера,
  когда зелень станет гуще и лучи
  света возьмут нас под пах и колени, неспешно
  поднимая. И то,
  что шуршало во тьме негромко заговорит.
  Старый сарай под почерневшим гонтом будет посольством
  мудрецов, которые варят сыр для ребёнка
  Лёгкие,неподвластные мелким желаниям, перед
  ликом того,кто достоин вечной славы, мы ляжем
  спать между овцами, чтобы утром,
  повернуться в сторону дома.

2

  Так далеко и пуля не долетит, а я тебя вижу
  как ты идёшь с запелёнутым среди деревьев,
  серьёзная, как девчонка,которой впервые доверили
  младшего братика.
  Вот ручеек перешла, набравши, наверно,
  воду в сапожки
  и вдруг исчезаешь за оградою живоплота
  за каким-то складом с дровами
  там между досками
  свет просеивается и гаснет, а дальше - склонились дубы
  и полоса густой темноты, в которой дети постарше
  играют в прятки, но там я не вижу тебя
  вот уже столько минут,
  а сердце моё стучит
  и не может никак
  перестать.


           3.


  Перекаты  были речными камнЯми
  и была на вкус резковата прозрачная вода
  и были шанцы в этом лесу, куда
  мы падали словно ягоды в рукав,
  был страх и были танцы
  с Олёнками или Яринками, и пахли они
  молоком и помадой, и были дымЫ
  и огни, предсказывающие погоду,
  и старый кухонный стол, который служил нам как
  теннисный, и мы глуповатыми кличками
  предрекали будущее друг другу,
  покуда оно не истончилось
  и затвердело как столб, вогнанный в рЕку,
  и из соседнего, уже притихшего
  поля  мяч к нам залетел, чтобы мы его
  гнали до явной цели.
  И не было ничего кроме жизни, а жизнь была
  недостижима.


 
               *   *   *


Дім

1
 
 
Мисливська дорога, мощена старим каменем: колись
звалася Баронівкою, тепер «Баранівка» – хоч які вже
тут барани?
Все спрощене до двох тактів, і ліс
проглядається наскрізь.
Суворі чоловіки в картатих сорочках сидять верхи
на кентаврах, схрещених із трактора й мотоцикла.
Дочекаємось вечора,
доки зійдеться більше зелені, і промені
світла візьмуть нас попід коліна й пахви, повільно
підіймаючи. І те,
що шемрало в темряві, заговорить.
Стара шопа під почорнілим ґонтом буде посольством
мудреців, що варять сир для дитини.
Легкі, визволені від дрібних бажань перед
обличчям того, хто достойний вічної слави, ляжемо
спати між овець, щоб уранці
повернути в бік дому.
 
 
2
 
Так далеко не долетить куля, а я бачу тебе.
Як ти сходиш між дерев, несучи сповиток.
Поважна, як дівчинка, якій вперше довірили
молодшого братика.
Переступаєш струмок, певно, набравши
у черевики води.
І раптом зникаєш за двома рядками живоплоту,
за якоюсь дровітнею,
з-поміж дошок повітки
просіюється світло і гасне, попереду – похилі дуби
і смуга густої темряви, в якій старші діти
грають у хованки, і тебе не видно
вже багато хвилин,
а моє серце гупає, і не може
перестати.
 
 
3
 
Були перегони річковим камінням,
і була різкувата, дуже прозора вода, і
були шанці в похилому лісі, куди
ми падали, ніби ягоди у рукав,
і був страх, і танці
з Оленками і Яринками, що пахли
помадою й молоком, і були вогні,
і дими, що передбачали погоду,
і старий кухонний стіл, що нам правив за
тенісний, і ми дурнуватими прізвиськами
замовляли одне одному майбутнє,
аж доки воно витоншувалося
й твердло, як стовбур, занурений у ріку,
і з сусіднього, вже затихлого
поля до нас залітав м’яч, щоб ми його
гнали до уявної цілі,
і не було нічого, крім життя, а життя було
недосяжне.
 
 
 
Дора, 07.2011
4 commentsSpeakLinkRememberShare
31st-May-2011 08:30 pm - Останнє таке