Виталий Коротич. Запах неба

  Вы бы хотели узнать, чем пахнут тучи?
  Быть может - бельём,
  Быть может - слезами,
  Быть может - просто водою.
  Да,эти плывущие, как миражи - те самые тучи;
  Как серые твари,
  Кудлатою чередою.
 
  Они пропахли,наверно, кровью,
  Пролитой на брустверов брусы,
  Слезами - по милым, по еде, по здоровью
  Тучки-белянки
  В чёрно серых бурнусах.

  Они пахнут водой из луж на дорогах планеты,
  Молоком, разлитым из тёплых старых бидонов,
  Красавицы-тучки,
  Газированное излужное нетто,
  Отряды, плывущие в небе сине-бездонном.

  Они пропахли забытым в блюдечках чаем,
  Ароматом твоих волос, любимым и милым,
  Пахнут они и растением - молочаем,
  Дымами города и туалетным мылом.
.......................................
  Война отшумела.
  Пожары в небо не светят и пепел от них не крУжит,
  И колокол не тревожит, и тучи не пахнут дымом.
  Тучи - спокойны.
  Я верю, что так и нужно,
  Чтоб запах мира был самым необходимым.
 
  Я хочу,чтобы призрак войны людей не мучил,
  Чтобы люди не думали страшными, злыми словами...
  Тучи - пахнут.
  Жизнью нашею пахнут тучи.
  Маленькие серые зеркалА,
  Плывущие над головАми.

        *   *   *

Віталій КОРОТИЧ

ЗАПАХ НЕБА

Вас не цікавило, чим пахнуть хмари?
Можливо – білизною,
Можливо – сльозами,
Можливо – просто водою.
Так, ті самі, що пливуть, немов примари;
Мов сірі тварини,
Кудлатою чередою.
Вони пахнуть, напевно, кров'ю,
Пролитою на брустверів бруси,
Сльозами – за милими, за їжею, за здоров'ям –
Біленькі хмарини,
Загорнені в чорно-сірі бурнуси.
Вони пахнуть водою з калюж на шляхах планети,
Молоком, розлитим із теплих старих бідонів,
Ладненькі хмари,
Газувате калюжне нетто,
Загони, що пливуть у небі синьо-бездоннім.
Вони пропахли забутим в блюдечках чаєм,
Твоїм духмяним волоссям, моя мила.
Пахнуть вони рослиною – молочаєм.
Міськими димами і туалетним милом.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Війна відгула.
І не світять пожежі в небо,
І дзвони на сполох не кличуть голосом мідним.
Хмари – спокійні.
Я вірю – це так і треба,
Щоб запах спокою був найбільш необхідним.
Я хочу, щоб людство забуло про воєн мари.
Щоб люди не думали
Страшними, злими словами…
Хмари – пахнуть,
Життям нашим пахнуть хмари,
Маленькі сірі дзеркала,
Що плинуть над головами.

***

Джерело: Іван Кошелівець. Панорама найновішої літератури УРСР. Видавництво "Пролог", Мюнхен, 1963.