Мои переводы стихотворений Сержа Ко, 2007

Мои переводы стихотворений замечательного украинского поэта- Сержа Ко, с украинского на русский. Примерно 2007 год.







Дощем наповнився бокал
З якого пив вино колись я...
Твій образ в тисячах дзеркал
Сьогодні в ніч мені наснився.
Можливо, що ніколи ми
Не стрінемось в реальнім світі.
Лише залишаться листи
У віртуальному привіті.
Коли ж на вії ляже сніг,
Сховавши Сонце в павутині,-
Залишу в серці Оберіг
Зеленоокої Богині...





Дождём наполнился бокал
Искрилось в нём Бордо когда-то…
Твой образ в тысячах зеркал
Приснился мне в лучах заката.
Возможно, больше никогда
Не встретимся на этом свете.
Лишь писем жёлтая листва
И пару строчек в Интернете.
Когда на веки мягкий снег
Падёт хрустальной паутиной,-
Оставит в сердце рваный след
Холодный взгляд моей Богини…














Рукавом дорога – звіддаля,
Знову тільки ти і тільки я.
Зорі в небі – мерехтіння свіч,
Ми з тобою знову віч-на-віч.

У моїй руці – твоя рука,
Хай несе вперед життя ріка,
Хай несе вперед життя ріка,
У моїй руці – твоя рука.

Шум трави , неначе подих сну ,
Не забути нам оцю весну,
На вітрилах пам'яті пливти
Будемо з тобою - я і ти .

У моїй руці – твоя рука.
Хай несе вперед життя ріка,
Хай несе вперед життя ріка,
У моїй руці – твоя рука.

Серця стук, п’яніє голова,
Тануть в небі зорі, мов слова,
Мов слова, яких не віднайти,
Але все ж ми разом - я і ти.

У моїй руці – твоя рука.
Хай несе вперед життя ріка,
Хай несе вперед життя ріка,
У моїй руці – твоя рука.







Рукавом дорога - из далёка,
Снова только ты и только я.
Звёзды в небе - огоньки высОко,
С глазу-нА-глаз будем ты и я.

В моей руке - твоя рука,
Пусть жизни нас несёт река,
Пусть жизни нас несёт река,
В твоей руке - моя рука.

Шум травы - дыханье сна,
Не забудется весна,
Два крыла одной мечты
Будем рядом - я  ты.

В моей руке - твоя рука,
Пусть жизни нас несёт река,
Пусть жизни нас несёт река,
В твоей руке - моя рука.

Сердца стук, пьянеет голова,
Тают в небе звёзды, как слова,
Как слова, которых не найти,
Будем всё же вместе- я и ты.

В моей руке - твоя рука,
Пусть жизни нас несёт река,
Пусть жизни нас несёт река,
В твоей руке - моя рука.







Романс

Хоч “Прощавай” не скажеш ти
І не утримаєш за руку,
Коли настане час іти,
І дзигарі проб`ють розлуку.
Крізь напівтінь прямих кутів
Секунди –краплями додолу
Впадуть крізь виміри Світів
На срібно-місячну підкову.
І захлинеться щастям хтось,
Розгледівши глибинність себе,
Як блискавки димляча трость
Розірве навпіл чорне небо.
Застигне на пів дії крок,
Підошви не торкнусь Землею,
Мов незасвоєний урок,
Забутий пам`яттю моєю.
Троянді з криги не рости,
За щастя не сприйняти муку,
Тому “Пробач” не скажеш ти
І не утримаєш за руку.





Романс

Хотя «Прощай» не скажешь ты
И не возьмешь меня за руку,
Когда настанет час уйти,
Куранты нам пробьют разлуку.
Сквозь полутень прямых углов
Секунды- каплями по полу
Сквозь измерения Миров
Падут на месяца подкову.
И захлебнётся счастьем тот,
Кто разглядит души глубины,
И вспышкой небо рассёчет
На две бездонных половины.
Застынет шаг на полпути,
Подошвы не коснусь землёю,
Как тень несбывшейся мечты,
Как миг блаженства и покоя.
Сквозь лёд цветку не прорости,
И не принять за счастье муку,
Вот почему не скажешь ты
«Прости», и не возьмешь за руку.








Твою “морзянку” розумію я,
Приклавши руку, там де б`ється серце,
І пам`ять повертає звідтіля,
Куди осіннє листя не вернеться.

Удвох. Дарунок миті, та нехай.
У течії людського швидкоплину
Мовчання виливається за край,
Як пригортаю я тебе, єдину.

Чужі обличчя дивляться на нас
Вони ніяк не можуть осягнути,
Чому ці двоє так марнують час,
Якщо весняне листя не вернути.

Доводити щось натовпу? Дарма.
У прозі буднів може бути рифма.
Навіщо витрачати нам слова,
Коли ми розуміємо очима...




Твой трепет молчаливо понимаю,
Рукой коснувшись там, где сердце бьётся,
И вновь оттуда память возвращает,
Куда осенний лист уж не вернётся.

Вдвоём. На миг подарок, и пускай.
В течении толпы неторопливой
Молчание польётся через край,
Как прижимаю я тебя, счастлИво.

Чужие взгляды падают на нас
Они понять не могут почему-то,
Зачем стоим, обнявшись, целый час,
А нам всё это кажется минутой.

Бессмысленно доказывать толпе.
Мы прозу будней молча срифмовали.
И нам слова растрачивать зачем,
Когда мы понимаем и глазами...