Лина Костенко. Вхожу я в сад...

Вхожу я в сад, он чёрный и худой,
ни яблочка ему уже не снится.
ШелкОвый  шум кружащегося танца    (так в оригинале)
Ему на память оставляет осень.

В саду я этом выросла, И он
узнал меня, но сразу не признался.
В кругу однообразных перемен
он постарел, но снова обновлялся

И он спросил:  - Зачем ты не пришла
в иную пору – моего цветенья.
А я в ответ: - Ты у меня один –     ( так в оригинале)
сейчас, в иную пору и вовеки.

И я пришла не собирать ренклод,
И от твоих плодов достатка чаять –
Чужой приходит в час  твоих щедрот,
А я пришла в часы твоей печали.

И только в этом все мои права.
   Уже скрывалось солнце за холмами…
Мне сад шептал шершавыми губами
Прощальные заветные слова.
…………………………………………………………
В первой строфе я нагло исправил, зарифмовав две последние строки своими, решив, что это ошибка корректора, но потом всё-таки вернулся к авторскому тексту :
«ШелкОвый шум кружащегося танца
Ему на память оставляет осень»
Мой вариант -
«Омылся серой осенью сырой.
Осыпалась листва. Пропали  птицы.»
Третью строфу я перевёл уже как в оригинале

   




Виходжу в сад. Він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться. 
Шовковий шум танечноі ходи
йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він
Мене впізнав, хоч довго придивлявся. 
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: - Чого ти не прийшла
У іншу пору, в час мого цвітіння?
А я сказала: - Ти мені один
О цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод
 І не робить з плодів твоїх набутку. 
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
А я прийшла у час твойого смутку.

    Оце і є усі моі права.
    Уже й зникало сонце за горбами –
    Сад шепотів пошерхлими губами
    Якісь прощальні золоті слова…

    


Рецензии