Рецензия на «Пiднесена душа» (Зозуля Юрий Павлович)

Гарно, Юрію, дуде цікаво та зворушливо! Дуже зачіпило, бо та істина, яка у Ваших словах проросла в моєму серці!
"хіба самі слова не вже поети??"
Дякую, що надихнули!

Слова самі поети! І не тільки ті,
які лоскочуть пестощами серце хтиве.
Бо є й такі, що гірко ранять і звабливо
ведуть у морок пекла душі кам"яні.
Немилозвучні, горді, грішні та святі,
банальні, вкрадливі, що лагідно дзюркочуть,
скупі та вимучені, мудрістю пророчі.
І викарбОвані навічно на хресті!
Чи Ви про ті слова, що манною мені
насипались з небес у трепетні долоні?
Про каяття, що на погості сльози ронить,
уміє плакати у батька на плечі?
Медових! Райдужних! Піднесених, таких
вітрильних, емоційно-зрощенних коханням,
які спроможні зрушити мовчання
і божевілля відчаю? Як хліб простих,
як жебоніє ліс і квітка польова
до сонця, до роси живої благодати.
Зворушливі слова, що промовляє мати -
молитвою, любов"ю сповнені слова!
Обіймаю сердечно, Таня

Татьяна Левицкая   16.07.2018 21:16   •   Заявить о нарушении