Рецензия на «Iван Виговський» (Нерыдайидальго)

В. Висоцький.

Де повіти бунтівні,
Люті, злі губернії,
Козаку вкоротять дні
Колючки та тернії.

Він в образи поринав - набирав
Пригорщі по вінця,
Ну а горя, що зазнав –
Стільки й не насниться.

Пий отруту, хоч залийся –
З серця виллється нудьга.
Як, мотузочко, не вийся –
Не минути батога.

Гонить по світу невдах
З торбами жебрацькими.
Час збігає, як вода,
Поміж днями хвацькими.

Вітер в кручених життя берегах
Запліта тумани,
Непокірним одяга
Каторжні кайдани.

В них на милість не надійся,
Зуби зціплюй досхочу.
Як, мотузочко, не вийся,
Та зів`єшся ти в канчук.

Той лихий, чужинський край
Зайді, що не схилиться,
Місце страти вибира,
І вірьовка милиться.

А повішеним пекельні сторожі
Смажать голі п`яти.
„Матір Божа, поможи
Горе горювати”.

Не скімли, не плач, а смійся.
Сміх крізь сльози – як вино.
Як, мотузочко, не вийся,
Та вкоротять все одно.

Тоскних дум в нічній порі
Молитвам не втішити.
Забарились теслярі –
Надто рано вішати.

Вгомонись і не шкодуй. Не шкодуй
Про затримку страти.
Перетерпиш цю біду –
Встигнуть зав`язати.

Ляж, спочинь та відігрійся,
Бо ж дають востаннє в борг.
Як, мотузочко, не вийся,
Та зів`єшся ти в зашморг.

Александр Никонов   05.02.2017 11:43   •   Заявить о нарушении