Рецензия на «Добрый мой ангел, белые крылья... - Диалоги» (Олэсь Пэтрив)
Крылья, крылья, крылья... О, Боже, как же нам людям не хватает крыльев! Так и видим их: белые, черные, отстреляные, оставленные... Як би мені пришити білі крила, пухнасті, ніжні, мов твої долоні, Я б певно вільним птахом полетіла, Так швидко, аж застукалоб у скронях! перехопило б подих по-під небом... Та марно шити крила із вітрила, Коли на серці забагато бруду, ніщо до неба не підніме тіло. Приречена безкрилим існуванням, Зітхаю, замість відіпрати душу, Усе життя єдине сподивання, І хоч не хочу жити, певно мушу. Але одного сонячного ранку, Із посмішкою зійду з підвіконня, І полечу, розкинув крила, Хапаючи зірки в долоні... С уважением, Иссла Ис Ла 09.09.2006 • Заявить о нарушении
Перейти на страницу произведения |
