Ще вчора була я висока, як вежа. Здається, ще трохи - дістану зеніт. І раптом, як вибух, - обвал і пожежа. Розтрощений камінь - уже не граніт.
Руйновище віри, і розпач, і розпач! Під попелом смутку похований шлях. Зажурені друзі сахнулися врозтіч. Посіяне слово не сходить в полях.
На те й погорільці, - будуємо хатку. Над хаткою небо. А знов голубе. Найвище уміння - почати спочатку життя, розуміння, дорогу, себе.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.