Живу, як той гірський потік, На спокій — ні хвилини. Іскрюсь від кременя в бігу, Туманюся від глини...
Спадаю дзвінко з темних скель У плесо, повне гулу. Від крові пурпурним стаю, А чорним — від намулу.
Та відновляється в мені Невигасна й воскресна Мого кохання чистота, Як та блакить небесна.
Прояснює в мені любов, Як сонце неминуще, Все, що в моїй душі моє Джерельне і цілюще.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.