Дороги
Дороги не ведуть у небуття...
ведуть до міст...
одна веде до тебе...
летіти в небо, не дивитись вниз...
на сонце теж дивитися не треба...
і жити так, як квітка, чи струна,
звучати, розквітати і зникати...
лише дорога, бачиш, не одна...
я вибирала довго, щоб початись...
але тепер, коли дивлюсь назад,
здається все осліпленим і дивним...
нема нічого... квітне білим сад...
і на душі не холодно, а зимно...
***
Ти не шукала ні любов, ні долю,
ошукана думками про життя...
твої птахи летять завжди на волю,
їх кличе віковічне майбуття...
В простих словах джерела і криниці,
напийся неповторної води,
і говори, і мова буде литись
із твого серця в зоряні сади,
що розквітають веснами для тебе,
повторюючи суть свого життя...
і ти як бог... що від землі до неба...
і до доріг від сонця - в небуття...
Другие статьи в литературном дневнике:
