Кашель сигареты...
Чуть-Чуть Другой
Держи меня - словно коня за узду:
Намок от дождя чтоб - ливень,
Ни взглядом, ни рылом вдогон не веду -
Мордашке твоей красивой...
Звон листьев - струси понемногу с осин:
Чуть выше тени сарая,
Куда-то на небо, не я ли один -
Табачным дымком всплываю?
Дай в пальцах, как свет - растереть зверобой:
Чтоб кашляла - сигарета,
Ещё, ты мне кажешься слишком живой -
Как только - родишься где-то...
---
Если веруешь...
Чуть-Чуть Другой
Пара губ твоих - твёрже металла:
Мне - метафоры если простишь,
Начинается боль от начала -
Окончания финиша лишь...
Расскажи пьяной ереси - небыль:
Чтоб на храм, как чертёнок - лез крест,
Тихой лаской меня исповедай -
Я - неверующим если есть!
Мона Лиза ты - или Наташа?
На кровать, пальцев высыпав ртуть -
Отойди нА-два шага подальше:
Только так - станешь ближе чуть-чуть...
Проложи через грусть - первопуток:
Здесь, где правды во лжи - ого-го,
Спорит с разумом детским - рассудок:
Ставят нА-кон - меня одного!
Вбей двоих выше фраз - как апостроф:
Лишь бы мак - обнимал страстоцвет,
Знай: поэму пишу сумасбродства -
Я - неистовства анахорет...
Голос твой - до молчания тонок:
Здесь, где отдана стонам - изба,
Если веруешь - я, пацанёнок -
Назначаю Всевышним - тебя!
Глаз незрячих простив укоризну,
Возле рта - накорми стайку слов:
"Человек умирает от жизни -
После смерти - рождаться готов..."
Дякую
Илахим
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мрією.
А особливо за те, що в єдиній-одній,
Саме в тобі поєдналися Марфа з Марією.
Ще за постійне, що в серці твоєму знайду,
Хоч би усе навкруги нас безжалісний час трощив.
За незрівняну красу - у веснянім саду
Навіть розквітлі дерева ридали від заздрощів,
То й зігрівали серця ті рожеві сніги.
В серпні зірками наш світ омивали з небес дощі.
Не озиравсь я на інших, бо знав: навкруги
Годі шукати подібних принад або пестощів.
Дякую, Сонце, моє, бо загоїла те,
Що місяцями-роками було в мені зламане.
І хоч із Овном це діло не дуже просте -
Від кільканадцяти дурощів ти вберегла мене.
За почуття, про які не співають в попсі -
Радше в баладах на хвилях забутого радіо.
Дякую, що додала сил не бути як всі.
Не розчинитись в юрбі за часів охлократії.
І зневажати поширені в масах думки.
Стадних рогів не лякатись, відбити ще й дечиї.
Де в моді підлість – чинити своє навпаки.
Курсу триматися та не зважати на течії…
Дякую, Сонце, за те, що з тобою мені
Найзвичайнісінькі дні не здавалися буднями.
І за все те, що було мов в солодкому сні.
І за все те, що чекає на нас у майбутньому.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
