http://www.stihi.ru/2013/04/22/10473
Бог создал птицу
Лидия Тиндарей
Бог создал птицу, чтобы даже перо не упало,
и наблюдает, как птица крыльями машет.
И завороженность птицей одной
ему не мешает
следовать взглядом за каждой.
Бог дышит жизнью в каждой летающей птице.
И в каждой из них умирает, погружаясь в вечный сон.
Пророцтво
Лидия Тиндарей
Купатимеш у траві.
Напуватимеш росами душу зів’ялу.
Понад берегом йтиме сріблястий у яблуках кінь.
У мушлі жабурниці знайдеш полон іграшковий.
Я буду в одежі монаха із Шаолінь.
Коли паде дощ
Лидия Тиндарей
Жінка, яка пише однакові листи своєму коханцю зо дня у день, уже 480 років сама. Вона ніколи не відчинить дверей, вона ніколи не впустить сонце у прочинене вранці вікно. Вона розтулить повіки вночі, коли всі сплять, і помандрує по зорям до його зоряної могили. Вона візьметься за руків’я меча, що слугує могилі хрестом, і подумає про безглуздість цієї війни, і про те, що могила, напевно пуста, і ніколи нікого в ній не було. Вона повернеться у сон. На ранок усе забудеться. 480 років виявляться 480 хвилинами. Сонце світитиме крізь квіти фіранки. Липа цвістиме у фрамугу.
Терне сірником. Поставить чайник. Нюшитиме каву, ту шо п’ють у Львові в дощ.
********
Аква Релю http://www.stihi.ru/2013/06/25/8191
Акварель і твоя гуаш, милий, -
Поєднання несумісностей, дурнуватий моветон, чи радше вар’ятський.
Кажи: «а-а-аква». «А-а-аква»… Повторюй довго і протяжно, ніжним пензликом, Релю.
Твоє тіло довго і протяжно, незбагненно повторює вода.
*
За вікном ще блима ліхтар, а вже зовсім розвиднилось.
Червоняться хмари сіро-синіх фарб.
Горизонт ясніє кольорами веселки.
«Каждый Охотник Желает Знать»
«Чому Пінгвіни Живуть Зимою Без Своїх Фантазій».
І я хочу знати
тут о 5-ій ранку (паляниця сонця ув очах яйцем),
як то бути в світі життєдайним колом.
На Купайла нічку понесла.
*
Коли трапиться тобі пісня у дорозі - не слухай – мене забудеш.
Коли трапиться тобі пісня у дорозі.
Її широкі стегна. Її округлі коліна. Її засмаглі плечі. Її рожева троянда у чорних косах. Смужка плоті над мереживом панчохи.
Зблякнуть чорнила. Вицвітуть сині в білі лілеї. Я кохатиму тебе рядками на цьому папері тої миті. Я бачу, як ти співаєш нові пісні у дорозі.
*
Безіменна любов.
То зринає з мовчання водойм: «говори».
Переплутані літери, терри домінантною нотою «ре».
Відійшла у садах полуниця. А шовковиця біла іще.
І тонічність віршів недоречна
у акордах, де тоніка «ре».
Тектонічно давно розійшлися.
Але з року у рік землетрус.
Безіменна любов.
Це бажання торкнутись.
І стоп-кадром цей рух:
ніби падаєш ти у обійми водойми, і банальним «останнім в обоймі»
зупиняєш цю спраглість вуст. Златоусте, ніколи.
...на відстані подиху - слів водиця.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
