***
Козацька земле, знов твій голос
не чути серед смерти й сліз.
Холодний хижий Уроборос
кусає здичавіло хвіст.
І Град не град, і свист не вітру,
з ракет - колона канонад.
Там чорну одягає митру
землі московської Пилат.
Молитва смерти - пісня фронту,
реве та стогне Дніпр в огні.
Безкрая смута горизонту
кипить в кривавім казані.
Йде ніч хтонічного Вертепу.
Які ж черстві тепер часи!
Та в чорнім серці сходу й степу
жевріє полум'я Руси.
Там проросте зерно просторе
крізь цинк й бетон, крізь смерть і страх.
Московський звір старий та кволий -
КолОс на глиняних ногах.
Та хоч і кігті в нього гострі-
все ж не смертельні, як раніш.
Священний український простір
йому вколотить правди ніж.
Бо не чекатимуть спасіння
ті, що зродились у борні.
Зростає вільне покоління
із лона вільної землі!
Дмитро Славич
Другие статьи в литературном дневнике:
28.07.2023. ***
27.07.2023. ***
06.07.2023. ***
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь .
Соглашаюсь