На оболонях верби у болоньях, туман, туман — нейлонові плащі. А коло хати пелехатий сонях пасе траву в блакитному дощі.
У верховіттях вітер колобродить, сумує стежка дичками внатрус. А угорі про таїнства природи задумався мислитель-чорногуз.
Мені так добре, стіни такі отчі, такий у серці невимовний щем! І тільки чую — набрякають очі, як хмари, перегущені дощем... Ліна Костенко
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
