ЛІНА КОСТЕНКО Захлинаються м'ятою луки. Мерехтять вересневі зорі. Розметавши ріки, як руки, спить Земля в м'якому просторі.
Їй на коси випали роси, трави-ковдри сповзли з постелі, та й відкрилися ніженьки босі і гаряче плече пустелі.
Місяць вирізав шпару в небі ледь помітним серпом з латуні, мов, ховаючись сам від себе, задивився на сплячу красуню.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.