Я для тебе горiв

Не шукав я до тебе
Ні стежки, ні броду,
Бо від тебе узбіччям
Ніколи не брів —
Я для тебе горів,
Український народе,
Тільки, мабуть,
Не дуже яскраво
Горів.
Тільки, мабуть, не міг,
Як болід, спалахнути,
Щоб осяяти думкою
Твій небозвід,
Щоб устать, ніби зірка,
Сіянням окута,
Твоїх подвигів гордих
Й незлічених бід.
Скромна праця моя —
То не пишна окраса,
Але в тому, їй-богу,
Не бачу біди —
Щось у мене було
І від діда Тараса,
І від прадіда —
Сковороди.
Не шукаю до тебе
Ні стежки, ні броду —
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках.
Упаду я зорею,
Мій вічний народе,
На трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.
/В.Симоненко/

Другие статьи в литературном дневнике:

• 29.12.2020. Мiй добрий янголе
• 28.12.2020. Якась лежить на нас печаль
• 27.12.2020. Коли б не ти
• 23.12.2020. Цi яблука
• 22.12.2020. Цей спалах снiгу
• 18.12.2020. То все не так
• 17.12.2020. Нам вiдпустила доля зла...
• 16.12.2020. Схилившись до багаття давнiх спогадiв
• 15.12.2020. Високi думи
• 13.12.2020. Я для тебе горiв
• 12.12.2020. Де зараз ви, кати мого народу?
• 11.12.2020. Така незбутня туга навкруги...
• 08.12.2020. Крiзь сотнi сумнiвiв
• 07.12.2020. Прощай!
• 05.12.2020. А затишок спiва, мов сирена
• 03.12.2020. В. Стусу