Старается! (на раз-два-три!!
Снаружи. Рисовать... цветочки.
... и вот. Уже (как прежде молода...
(ведь молодость...) Внутри.
... что ей? Года.
...
Чудесно... единение! Светил.
(хватило б...!!
Сил.
... для жизни. И тепла (в той светлой дАли...
Где река...
Текла.
...
... какая хрупкая. Печаль...
Как...
(чуть-прозрачная!) Вуаль...
... мне кажется. Что... из батиста.
В душе сияет. Золотисто...
Чудес...
(прекрасен...!!) Вернисаж.
Где слов (заветный...!) Карандаш.
... к уже. Написанной... картине.
Рисует...
(образов!) Пружины!!
Норвезький лiс
Шон Маклех Патрик
«З Країни Юних коштував я ель…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Перероблюючи свою стару чернетку, написану в холодних горах Норвегії, я раптом згадав одну трагічну історію. Під час громадянської війни в З’єднаних Стейтах Америки була одна ірландська бригада в армії Півночі і одна ірландська бригада в армії Конфедерації. І всі ці ірландські вояки думали, що воюють за Свободу, мали зелені прапори з арфою і листком шамроку на кашкетах. І зітнулись ці дві ірландські бригади у битві під Фредеріксбургом, і там і полягли всі. Пройшло вже 150 років з того часу, але досі ірландці згадують про це зі сльозами на очах… Я подумав, що ми, ірландці, нагадуємо мурах, що вічно будуть свої країну і себе, а божевільна повінь весь час руйнує все збудоване, а з-під пера з’явилось ось таке:
Норвезький ліс. Вогкої глиці прах.
Блукаючи, як Данте, в сутінках думок
Відчув себе володарем мурах.
Я дихаю крижинами зірок
На урвищах готичних Гімалаїв
І стежку міряю безкраю
Від явора до велетня-сосни.
Зерна мені, мурахо, принеси!
Я на долоні мертвої почвари -
Гондвани – покладу безцінну дань.
А наді мною сивочолі хмари
Такі нордичні. І епохи грань
Хоч не цієї – мрій та сентиментів.
І Дарвіна сивезна борода,
Що істину шукав серед моментів
Смішної гри. І як Сковорода
Поради я даю рудим трудівникам –
Я прошу одягти їх макінтоші,
Бо дощ завершення несе вікам.
Та їм байдуже – їхні ноші
Вагоміші за Кіплінга тягар
Отой, що «білих». Заздрю вам –
Істоти істини. Невтомні муралі,
Ви шлях до космосу торуєте мені.
Мені – своєму богу. І вікам.
...
Норвежский лес
Шон Маклех Патрик
«С Страны Юных был я эль ...»
(Уильям Батлер Йейтс)
Переделывая свой старый черновик, написанный в холодных горах Норвегии, я вдруг вспомнил одну трагическую историю. Во время гражданской войны в Соединенных Штатах Америки была одна ирландская бригада в армии Севера и одна ирландская бригада в армии Конфедерации. И все эти ирландские солдаты думали, что воюют за Свободу, имели зеленые флаги с арфой и листком Клевера на фуражках. И сшиблись эти две ирландские бригады в битве под Фредериксбургом, и там и полегли все. Прошло уже 150 лет с тех пор, но до сих пор ирландцы вспоминают об этом со слезами на глазах ... Я подумал, что мы, ирландцы, напоминаем муравьев, вечно строящих свою страну и себя, а безумное наводнение все время разрушает все построенное, а из - под пера появилось вот такое:
Норвежский лес. Сырой хвои прах.
Блуждая, как Данте, в сумерках мыслей
Почувствовал себя обладателем муравьев.
Я дышу льдами звезд
На обрывах готических Гималаев
И тропу меряю беспредела
От тополя до великана-сосны.
Зерна мне, муравьи, принеси!
Я на ладони мертвой чудовища -
Гондваны - положу бесценную дань.
А надо мной седовласые облака
Такие нордические. И эпохи грань
Хоть не этой - мечты и сантиментов.
И Дарвина седая борода,
Что истину искал среди моментов
Смешной игры. И как Сковорода
Советы я даю рыжим труженикам -
Я прошу одеть их макинтоши,
Потому что дождь завершения несет векам.
И им безразлично - их ноши
Весомее Киплинга бремя
То, что у «белых». Завидую вам -
Существа истины. Неутомимые Муравьи,
Вы путь в космос Торы мне.
Мне - своему богу. И векам.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
