Стихи Евгении Бильченко

ПИСЬМО К БРАТУ

Игорю Павлюку

«Нас мало!» – нас, может, двое…
Мы – сами себе одни.
Сидим и по-волчьи воем
На лампочки и огни.

А мимо проходят люди
Из офиса – и в пивбар…
О том, что он «хрен на блюде»,
Тоскливо мычит Макар…

И мы научились хавать
Ошметки чужой трухи
И смачно, подробно, хаять
Их премии и стихи.

Устала от игр, от ига,
От иволги на пруду…
Я даже не знаю, Игорь,
Куда я теперь иду

За ветром, грудным и голым,
Как батюшка-алкоголь, –
Каким-то другим монголам
Славянскую голь – и боль

Споить… От Москвы – до Львова:
По шпалам – земля без ног…

И грешное наше Слово,
Которое было Бог...
11 августа 2009 г.

***
ПЕРЕВОД НА УКРАИНСКИЙ – ИГОРЬ ПАВЛЮК

ЛИСТ ДО БРАТА

Ігореві Павлюку

«Нас мало!» – нас, може, двоє…
Самі ж ми собі – одні.
По-вовчи виєм з тобою
На лампочки і вогні.

А мимо проходять люди
З офісу – і в пивбар…
Про те, що він «хрін на блюді»,
Гугнявить тоскно Макар…

І ми научились хавать
Останки чужих полов.
Детально, у смак охаять
Їх вірші і премій лов.

Втомилась від ігор, іга,
Від іволги в ніч бліду…
Я навіть не знаю, Ігор,
Куди я тепер іду

За вітром, грудним і голим,
Як алкоголь – батько нам, –
Якимось іншим монголам
Слов'янський наш біль віддам.

Споїти… З Москви – до Львова:
По шпалах – земля без ніг…

І грішне це наше Слово,
Яке, як Бога, беріг...
11 серпня 2009 р.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 30.05.2011. Стихи Евгении Бильченко
• 22.05.2011. Зайчик меня не любит