To be continued 1 part

Ви досі будете думати, що щось у цьому світі вас тримає, буде з вами до останнього ? Мені щиро вас жаль, якщо ви на це сподіваєтесь. Світ давно прогнив дерев*яним егоїзмом, безпорадним прагненням до багатства, та рутинної тривожності, яку не сила подолати.
Мені набридли ваші нікчемні прагнення любити, перш за все ви думаєте про себе, синонім слову любити- віддавати, а не забирати. Ви не вмієте цього робити не паклюжте це глибоке почуття, не соромте та не сплутуйте чистоту із гріховною зрадою.
Ви ніколи незалишитесь у моїй пам*яті та серці. Після сьогодні ви самі забрали це місце. Винищувачі святого та богемного. Забудьте, жалюгідні мої почуття, які іскрилися добром до навколишнього. Я не заслуговую й сама на кохання, бо вже сама стала далеко не ідеалом. Ви, як отруйний запах диму заповнюєте все навкуги. З мене досить.
Мені не потрібен дар писемності. У моїх думках ви розтоптали останню надію вашого щирого почутя. Люди змінюються-це правда, та не у вашу користь.
Звабудьте про те, що було. Не тривожте більше моє серце. Ніколи не піддавайтеся омані цього зловісного життя...Повірте вам залишилось далеко не довго.Ви вже не побачите моїх сліз, не почуєте аромату моєї стомленої тягарем шиї. Ми померли у мені, прогнивши почуттям з дешевого кіоску автостанції.
Мій потяг відправляється в дорогу, узабуту горем смерть- життя. Я знайду собі відраду.
Я ніколи не була і більше ніколи ....забудьте!
Пишучи цього шокуючого листа Марі не думала про наслідки та їй вже було й байдуже. Вона поцілувала цього листа з усією ніжністю, яка була просячена злобою та безмежною любов*ю, доторкнулася своїми червоними від крові губами. Поклала його у почтову скриню та відправила.
-"Я більше не хочу сподіватися, я це робила все своє життя, мені всього 25, а прожила у душі набагато більше. Та, що я кажу, я зовсім не жила, мене вбивала моя жагуча спрага натхнення, ті слова, що молили мене скласти їх докупи. Я лише проживаю свій вік. Ти ніколи не знала Беріль, а ти й не хотів думати Гремі."
Вона подумки йшла, фізично втікала, вона знала, що скоро примчиться потяг, вона не хотіла запізнитися до свого кінця. Вона його чекала дуже довго.
У її голові лунали божевільні думки, вона завжд була такою, просто ніколи не показувала себе справжню. Все життя вона живилася однією особою зовні, та виривалася іншою. Все, що вона хотіла, це бути вільною.
Здалеку вже чулися гудки першого потягу, воне не задумуючись зійшла сходинкали на рельси, вмостилася зручніше, залишались ліченні секунди. Зкожною вона наближалася до своєї мети з точністю, як і потяг до неї.
Вона рахувала-" Десять...дев*ять...вісім..сім" До мрії залишалося зовсім трохи, до такої прагненої волі-"...шість....п*ять....чотири"

Холодно в серці. Мороз на душі. Із сльозами на очах вона знову щось писала, лише у цьому вона могла розказати, що дійсно відчуває. Холодна кімната, замерзший попіл диму та гарячої кави огортає її тіло. Вона ледь дихає, але всеодно не хоче нічого міняти. Вона лише хоче розстріляти весь світ, їй цього цілком досить.
Залишена по собі північ, вона як завжди сама, безнадійно проковтує зажурні каплі сліз. Забиті мрії в углах кімнати, він знову наснився мені цієї ночі, я думала почала вже його забувати.
Я прокинулась зовсім рано через тетерпиливий гарячий запах свіжих круасанів, що пробирався тоненькою струйкою крізь зачинені двері кімнати, розмальованої у яскраво червоні орхідеї. Я завжди любила цей колір, колір крові та кохання. Сіра зашальвана шафа із золотим обрамленням у кутку кімнати..Я могла зупинятимя у будь-якому місці , варто було лише забажати.
Ми гуляємо по березі океану, який штормом огортає мої оголені плечі, ми просто мовчимо, у думках складаються якісь рядки, які б у реальному світі від солодкості просто знудило. Він дивився в мої очі, своїми. Бездонними, затурбованими і водночас вільними, романтичними. Говорив щось незрозуміле, терпке яке зовсім не хотілося чути, він вже давно мене дратував, але кохала я його більше.
Знову ми опинилися біля каміну у холодний зимовий вечір, він читав вірші, розповідав як колись маленьким ходив у море з батьком, це останній моменти, які залишились у його пам*яті після зникнення батька. Він досі не знає де той, що залишив такі теплі спогади. Він налив мені вже холодний глінтвейн, приправивших солодким поцілунком у своїх думках, та я не хотіла білшого, це був здається ідеальний момент.
Він знову повертається у її думках, діалогах, вона більш за все на світі прагне його забути. Розчарований біль, що залишився і дуже гаряче немов розпечиним оловом торкається серця та огортає всю душу. Як це банально, вона б сама себе вбила за такі спогади, думки, за сни що на мить повертають все назад. Це було помилкою і вона це знала.
Середнього зросту із світлим волосям,великими сірими очима, що завжди світилися від щастя від яскравого блиску сонця, у них завжди відображався місяць. Вона з дитинства любить дивитися на зорі, завжди знаходить там щось чарівне, неосягнене, загадкове фантастичне. У прозі свого серця завжди складає вірші. Хвилясте волосся їй дісталося від мами. Широкі плечі і з тонким станом, вона була вродливою, хоча сама ніколи так не думала. Завжди любила отримувати те, що їй не належить, або взагалі не є для неї здобутком чогось осягненного. Вона ніколи нікому не могла зробити боляче, її розум був подібний кульбабці, що перецвітає на весні чи у кінці літа, до такого опису належало і її серце. До нього легко було доторкнутись і пошкодити, вона завжди жила своїми думками наповненими фантастикою. У кожного своя ілюзія обману. Рожеві окуляри, які нам нехочеться знімати. У ній завжди жило дві людини, вона часто з ними сперечалася, і влаштовувала конфлікти із маревними почуттями, що огортали її повністю.
Ось декілька рядків із її щоденника, вона його нікому не показувала, самій було соромно читати. Вона соромилася своєї простодушності та відвертості, часто про це жалкувала.
Мені завжди здавалося, що житя це великий дар, подарунок Бога. Воно прекрасне і все чого прагнеш збувається, як у казці Андерсена. Так я досі вірю у казки... Своїми мріями я осягаю простір майбуття та сьогодення, це надає мені крила. Я люблю чай, так чай з лимоном та шматочками мегдалю та солоного огірка. Мені завжди так соромно, я роблю речі про, які потім жалкую. Вчитися- означає жити, тобто навпаки..
Крихітнна душа наповнена образами дитинства. Я досі зберігаю в улюбленній книзі той пелюсток червоного тюльпану, який обірвав весняний, жоорстокий вітер, що назавжди забрав тебе у мене. Я на тебе не серджусь, мені просто ніяково, як затьмарює розум ці безжальні турбуючі слова промоклі керосином:" Я не встигла, сказати головного..,а ти не захотів" Цей біль огортає мене щоразу, коли думаю про життя, про світ, про своє існування, як багато ми втрачаємо просто існуючи на цій землі, а повині жити!
Надії полишають мене, що ми можемо відправитисб у космос. Я насправді вважаю це неправильним, але сама дуже хочу. Зовсім неправильна траекторія руху думки, не говорячи про справи , сучасної людини. Вона вважає себе "ненормальної" , що не є- особливою...Це так дістало.
Хочу мріяти про те, що дійсно може статися диво, але моя казка закінчується провальним фіаско із вередливими акторами на сцені, яких цікавить лише їх гонорар. Зізнайтеся вам не цікаво дивитися на гру актора без його вдало зіграної ролі, маски чи елеметарного гриму. Вам цікаві обличчя, масові збори, скандальні події, та весь бруд який заманює у свою сіть рибак-недомека. Вас так легко піймати на гачок. Такі смішні, хочете здаватися розумними...
І підпис олівцем.." Остання ніч мого нещастя"
Сьогодні Марі отримала запрошення на вечір випускного. Цебуло так дивно 9 років після закінчення школи. Все було ніби вчора. Шкільні вечори, танці до знесиля, безглузді суперечки, які ніколи навіть не приносили задоволення, божевільні витівки. Знову вона прокручувала, якийсь дивний діалог у своїй голові, розмова з подругою, яка змінила її життя назавжди.
-Привіт Ева, як вечірка?
-Марі не знущайся! ти ж знаєш чим це зазвичай закінчується.
-Ні не знаю, я ж там ніколи не була.
- Як тобі добре. Я знову випила зайвого, і це тільки на початку, мене потім відтягти не могли від умивальника, думала загину, як нещасна. Все я кидаю.
-Якби ж це було правдою, вкотре це чую.
-Марі не дратуй!
- Навіть не думала..
-Ще йшла на височених підборах, почувалася страусом.
-Ев...я..
-Не тягни, кажи вже, що маєш.
-Мене просто цікавить одне питання, я думала про це всю ніч, але якось не дійшла до конкретного висновку. Мені все це здається такою тривіальністю, невпевнена, що й ти зрозумієш..
-Ну.., Марі ти ж знаєш як я ненавиджу коли щось недоговорюють.
Марі почула звінок у двері, її минулу, цікаву пропахшу димом та алкоголем розмову в пам*яті хтось недоречно перервав.
-Хто там?
-Поліція..Ну ж бо, мадам відчиняйте не змушуйте мене чекати.
Не зрозуміла, лунало в голові, начебто нікого не вбила, хоча мушу зізнатися собі було бажання, особливо ту підстілку шефа, яка незаслужено отримує підвищення. Я три роки горбачуся як проклята, заради якихось копійок, та непотрібних доручень. Зате вона на Мальдіви з ним літає, хоча його дружина, все знає, але не подає виду бо кохає, боїться піти..Хм.. Ніколи не розуміла таких жінок. А ця силіконова доріжка тупа, як арангутанг, макака і той хоча б має уявлення, що таке зневоднення організму, і що така общипана курка не затримається довне ніж в неї почне відкладатися жир у стегнах та почнуть обвисати груди. Але найбільш мене дивує, що він думає, що їй 25 при всіх її справжніх 35)
- Ахах, оце він здивується, коли дізнається правду- пролунало вголос
-Що мадам? перепрошую.
-Упс..., я зараз відчиню...ААА!! Артеме привіт. Ти повернувся 100 років тебе не бачила, чому нічого не сказав я б тебе зустріла.
-Хотів зробити сюрприз, сестричко...Вийшло?
-Звичайно ж, ти ж знаєш я завжди рада тебе бачити. Після того,як полетів в свою Америку, від тебе обмаль звісточок. Я так чекала. Мені так багато хочеться тобі розказати.
-Марі, сонце я знаю, але я ненадовго. Вимушений повертатися через 8 днів.
-Арте, як ти можеш. За чотири роки вперше приїхав, і лише на 8 днів.
-Як там мати, сумує?
-А ти як думаєш, кожен день тобі листа пише, каже так вона з тобою спілкується.Ми думали тебе вбили після депортації
-Пробач рідна, зараз усе розповім.

Другие статьи в литературном дневнике:

• 23.01.2014. To be continued 1 part
• 20.01.2014. P. S.
• 02.01.2014. Прокиньтесь!!!