Є все, та все таки чогось не вистачає. Чогось щоб гріло душу та серце, обіймало любов*ю, огортало натхненням та радісним почуттям. А людині не так вже й багато потрібно для щастя.
..Чомусь ми не завжди навчаємся на своїх помилках. Та й вже споконвіку відомі традиції можна починати сприймати, як добре закріпленні колишні нововведення. Хтось просто так захотів, а ми й не були проти.
Спілкуючись із найрізноманітнішими людьми, я зрозуміла, що ми всі особливі, але не всі справжні. Багато підробок...
Головна риса того хто любить, це сприймати свого любовного об*єкта таким, яким він є, не намагаючись нічого змінити, любити навіть самі страшні недоліки. Ось це я називаю коханням. Звичайно ж факторів дуже багато, але це один із головних. Давати волю, але й бути поряд, завжди. Навіть не бачитись, не спілкуватися, а тихенько вночі звертатися до Бога та просити щастя навіть не для себе. Кохати означає жити життям того кого любиш.
Не продавати себе дешево, діставатися тому хто заслужив безкоштовно, ти подарунок для когось, і повір ідеальний. Ти чиясь мрія, уособлення багатопланових та різноманітних ілюзій. Я далеко, але дусками я завжди з тобою. Переживаю кожну крупинку невдоволення та суму із тобою. Я хчу цього, хоча тобі і не потрібно. Зігрій словом, написаним хоч на папері, я знаю, що не для мене. Тая маю велику уяву.. Обманюю сама себе. Навіщо? Де знайти тої радості? У обіймає книги? Та невже, ти думаєш це допоможе? Я спробую..
