Коли ми вдвох з днались в поц лунку

Коли ми вдвох з'єднались в поцілунку,
то накрапав рясний весняний дощ,
здавалось Сам Господь для подарунку
зібрав тепло усіх осінніх площ.

Нам не хотілось сховища шукати,
бо цей момент належав тільки нам,
весна уміє диво дарувати
єднаючи серця в єдиний Храм.

Холодні краплі бігли по обличчях
та нам було так затишно удвох,
ми загубились в почуттів криницях,
мов час спинився на межі епох.

Краплини тихо падали на плечі
змиваючи тривоги й суєту
і в цей весняний,теплий,мокрий вечір
в очах твоїх знайшов свою мету.

Здавалос,час спинив свій біг шаленний
хоч розквітала тиша навкруги,
лиш дощ співав мотив свій незбагненний
двох душ з'єднавши в спільні береги.

Не відчували часу,ані слова
лиш серце грало на одній струні,
і кожна крапля-ніби колискова
здавалася освідченням мені.

листопад2026
О.Чубенко-Карпусь.


Рецензии