поки ще душа...

поки ще душа не онеміла
щоб слова із тіла, проросли,
як же ти мене тоді хотіла,
 все молила : Господи прости!
слів твоїх ,оранжва ожина,
з ніжністю барвистих пелюстків
світ в тобі дорослою дитиною,
стелиться скрізь марево віків.
і отою мовою ранковою
коли листя тихо шелестить,
ти мене чаруєшь загадково
таїною, що в тобі сидить.


Рецензии