***

Три столиці — три зустрічі з історією
Мої спогади про подорожі 2016 року

2016 рік подарував мені зустріч із трьома прекрасними європейськими столицями — Римом, Прагою та Віднем.

Три міста, три різні історії, три світи, у яких минуле продовжує жити поруч із сучасністю.

І хоча відтоді минуло вже десять років, деякі враження залишилися в моїй пам'яті назавжди.
Рим — Вічне місто
Рим зустрів мене величчю стародавньої цивілізації. Колізей, Пантеон, Ватикан, собор Святого Петра — усе тут дихає історією.

Особливо запам'ятався Пантеон із його загадковим отвором у куполі, крізь який у храм проникає сонячне світло.

А ще Ватикан із його величезними площами, скульптурами, розкішними інтер'єрами та дивовижними історіями, які нам розповідали екскурсоводи.

Про таємниці Риму я вже розповідала раніше. Тому сьогодні вирушимо далі — до Праги.
Прага — місто, де час розповідає легенди
Прага зачарувала мене своєю старовинною архітектурою. Особливо запам'яталася Староміська площа — Starom;stsk; n;m;st;.

Величні будівлі з різнокольоровими фасадами, готичні вежі Тинського храму, старовинна ратуша...

І, звичайно, знаменитий Празький Орлой — астрономічний годинник, історія якого почалася ще 1410 року.

Це не просто годинник. Його складний механізм показує час, положення Сонця й Місяця, а також астрономічні цикли.

Щогодини у визначений час у двох маленьких віконцях з'являються фігурки дванадцяти апостолів. Поруч рухаються інші фігури, серед яких особливо вражає скелет — символ смерті, що нагадує про швидкоплинність людського життя.

Але найзагадковіша історія пов'язана з майстром Ганушем.
Легенда про осліпленого майстра
За старовинною легендою, у XV столітті жив у Празі талановитий годинникар Гануш.

Розповідали, що саме він створив настільки дивовижний механізм, що слава про нього розійшлася далеко за межі міста.

Та празькі можновладці нібито злякалися: а що, коли майстер створить такий самий годинник для іншого міста?

І тоді вони вирішили позбавити його можливості працювати.

За легендою, майстра підступно осліпили.

Гануш не міг змиритися з такою жорстокістю. Одного разу він попросив свого помічника відвести його до годинника.

Незрячий майстер простягнув руки до знайомого механізму, намацав його найважливішу деталь і пошкодив її.

Годинник зупинився.

Кажуть, минуло багато років, перш ніж його знову вдалося запустити.

Але це лише легенда.

Насправді найдавнішу частину Орлоя створили 1410 року годинникар Мікулаш із Кадані та астроном Ян Шиндель. Майстер Гануш жив пізніше й удосконалював годинник. Документальних доказів його осліплення немає.

І все ж ця історія змушує задуматися.

Скільки людських поколінь змінилося за шість століть! Скільки королів, воїнів, закоханих і мандрівників стояли на цій площі!

А годинник продовжує відраховувати час.

У 2016 році серед тих, хто милувався ним, була і я.
Відень — блиск імперії та золота клітка Сісі
Після Праги в моїх спогадах постає Відень.

Це місто вразило мене своєю величчю.

Я й досі пам'ятаю його історичний центр, де, здавалося, куди не повернеш голову — скрізь палаци!

Розкішні фасади, величезні колони, скульптури, арки, куполи...

Ніби потрапляєш у зовсім іншу епоху — час імператорів, придворних балів, карет і вишуканих суконь.

Особливо запам'ятався імператорський палац Гофбург — колишня резиденція могутньої династії Габсбургів.

Саме там я почула сумну історію імператриці Єлизавети Баварської, яку всі називали Сісі.
Імператриця, яка мріяла про свободу
Уявіть собі юну шістнадцятирічну дівчину, яка виходить заміж за самого імператора Австрії Франца Йосифа.

Здавалося б, справжня казка!

Палаци, коштовності, розкішні вбрання, слуги, придворні бали...

Але дуже швидко казка перетворилася на золоту клітку.

Сісі виросла в Баварії, любила природу, прогулянки, верхову їзду й свободу.

А у Відні на неї чекали суворий придворний етикет, нескінченні церемонії та постійний контроль.

Особливо складними були її стосунки зі свекрухою — ерцгерцогинею Софією, яка мала великий вплив на імператорську родину та виховання онуків.

А потім почалися трагедії.

У 1857 році померла маленька донечка Сісі — Софія, якій було лише два роки.

Ця втрата стала страшним ударом для молодої матері.

З роками імператриця дедалі частіше намагалася залишати Відень. Вона багато подорожувала, захоплювалася поезією, приділяла величезну увагу фізичним вправам і своїй зовнішності.

Її краса стала легендою. Особливо славилося надзвичайно довге волосся, догляд за яким займав багато часу.

Але за прекрасною зовнішністю приховувалася душевна тривога.

Екскурсовод у Гофбурзі розповідав нам про її меланхолію, пригнічений стан і страждання, які сьогодні нерідко пов'язують із депресією.

Найстрашніша трагедія чекала на Сісі 1889 року.

Її єдиний син, кронпринц Рудольф, загинув у Майєрлінгу разом зі своєю коханою Марією Вечерою.

Після смерті сина імператриця майже завжди носила чорний одяг.

А 10 вересня 1898 року в Женеві її життя обірвалося від руки італійського анархіста Луїджі Луккені.

Сісі був 61 рік.

Ось така трагічна доля жінки, яка мала імператорську корону, але так і не знайшла душевного спокою.

І коли я сьогодні згадую розкішні палаци Відня, мені пригадується саме ця історія.

Бо за золотими стінами, дорогими меблями та імператорськими регаліями приховувалися звичайні людські почуття — любов, самотність, страх, біль і прагнення щастя.
Три столиці — три уроки життя
Минуло десять років.

Багато деталей моїх подорожей уже стерлися з пам'яті. Але залишилося найголовніше — відчуття, думки та історії, які торкнулися моєї душі.

Рим нагадав мені про велич і загадки стародавніх цивілізацій.

Прага — про геній людської думки та невблаганний плин часу.

Відень — про те, що навіть імператорська корона не гарантує людині щастя.

І я знову переконуюся: найбільше багатство — не палаци, не золото й не влада.

Це свобода душі, любов, внутрішній спокій і можливість бути собою.

Адже все матеріальне колись минає.

А справжня краса, людська мудрість і пам'ять про пережите залишаються з нами назавжди.

Mirolada




 


Рецензии