П1сня венец1я душа планети

Венеція — душа планети,
Відбита в тиші світових дзеркал.
Крізь шепіт хвиль, крізь зорі й світло
Ти вічність у собі зібрала.

У тиші ночі, в снах безкраїх,
Де зорі сплять серед води,
Ти — дивний світ, де час зникає,
Де вічність не має межі.

Куплет 2

До тебе, Діво синього моря,
Моя душа летить здаля.
Ти знала радість, знала горе,
Та незбагненна врода є твоя.

На островах розкинулась казково,
В обіймах лагідних вітрів.
Гондоли пропливають знову,
Немов човни забутих снів.

Приспів

Венеціє! Ти жадана,
Ти — музика небес і хвиль.
Загадкова - бездоганна,
Спогад ніжності - надій.

Венеціє! Ти серце світу,
Твоя краса живе в віках.
Як же тебе не любити,
Ти  слід залишаєш в серцях.

Куплет 3

Південне сонце тебе гріє,
Та море не здолало тебе.
Тебе поети оспівали,
І слава крізь віки живе.

На полотнах славного Тиціана
Ти збережеш свою красу.
І кожен, хто побачив серцем,
Понесе в душі любов твою.

Кульмінація

Ти бачила століття й долі,
Любов, розлуку і печаль.
Та крізь віки, крізь бурі й хвилі
Несеш свою красу у даль.

Фінал

Венеціє… Душа планети…
Ти — вічність, втілена в красі.
І той, хто раз побачив серцем,
Тебе нестиме у душі…

Венеціє…
Ти залишаєшся в душі…