Я знов дивлюся в син тво оч
в яких ріки струмує течія,
та лиш серденько вірити не хоче,
що ти,кохана,більше не моя.
Вода змиває спогади і дати
розлука віє холодом німим,
як тяжко відпускати й забувати,
те,що колись здавалося святим.
Звільняє простір ця холодна осінь
пробач,що зупинити не посмів,
згадались раптом очі твої-просінь
і,що проник в секрети твоїх снів.
Чужі долоні відпустили руки,
з душі звалився камінь,відлягло,
між нами тільки тиша від розлуки
й кохання відболілого тепло.
Минуло все,стихають грози ночі,
та часу плин мов річенька тече,
мій погляд не шукає твої очі
й не вабить зір оголене плече.
Я силоміць лишитись не примушу,
не треба поцілунків-підожди,
твій погляд волошковий ранить душу,
що я тебе втрачаю назавжди.
Хай час летить стрілою в даль безкраю,
й минуле все з собою забира,
я із жалем сторінку цю гортаю,
бо нового життя прийшла пора.
листопад 2026
О.Чубенко-Карпусь.
Свидетельство о публикации №126110903392