Зимовi витiвки

Сьогодні вранці бачила дівчатко.
Воно сміялось, наче сніг хрумтів.
Та зачекай, я спробую спочатку,
Так от, годую просом горобців,

А тут вона, біленька, наче хмарка,
Розпатлане волоссячко в снігу.
Вже листопад, а їй неначе жарко,
І якось я в ній зиму впізнаю.

Якісь великі валянки на ніжках,
Смугасті гетри та смугастий шарф.
Такою не малюють зиму в книжках,
А ще в руках вона несе флояр.

Заграє — тротуар засяє льодом,
І перехожі йдуть, як ті качки.
Зима сміється тим людським пригодам —
Адже на шпильках ходять жіночки!

А потім пензлик вмочить в білу фарбу
І розмалює вікна і кота,
І пса чужого... Бачили нахабу?
А в неї вже і витівка нова.

Комусь за комір сипне снігу-пуху,
А з когось зірве шапку вітерцем.
Ну а сама — зі сміхом геть щодуху,
Розмахуючи срібним прапорцем...

Мабуть, пішла, бо ще не час, ще рано.
Іще не грудень за календарем.
Ще листопад... Я п'ю американо,
Милуючись осіннім Ірпенем.
6.11.26


Рецензии