***

Зітхає осінь, холодом повело,
І срібний іній сіє на село.
Зима застигла біля того ґанку,
Де золотого листя танці до світанку.

Воно горить палким, живим вогнем,
Та листопад крадеться із кожним днем.
І все, що гріло нас колись в путі,
Під товщею снігів уже не віднайти.


Так і любов, що теплиться в серцях,
Покине нас, лишивши тільки страх.
Лиш порожнеча й холоднеча в снах,
І гасне щастя на твоїх устах.


Любов піде, лишивши тільки тінь,
І стане сірою небесна глибочінь.
Лишився тільки іній на гілках
Та тихий здих на пройдених шляхах.

Мені так шкода — все фінал вінчає,
І темрява на серце наступає.
Осінній вітер принесе печаль,
Зима укутає сріблясту даль.


Ще квітнуть листом золотим дерева,
Та шепоче осінь нам гіркі слова.
Червоним златом спалахнув увесь ліс,
Під куполом холодних і пустих завіс.


Але чому ми відпускаєм літо?!
І крик від болю шлемо всьому світу!
Нехай зима стукоче біля дверей —
В твоїх обіймах ти мене зігрій!


Так і любов, що теплиться в серцях,
Покине нас, лишивши тільки страх.
Лиш порожнеча й холоднеча в снах,
І гасне щастя на твоїх устах...


Рецензии