Усі стежки укриті килимами,
Опале листя, ніби сторінки
Старих книжок з чиїмось почуттями,
З відлуннями жахливої війни.
Здається, вчора тут птахи співали,
Духмяні трави вабили сріблом,
Маленькі діти безтурботно грали,
Повітря пахло липовим медком.
Сьогодні всюди – лиш самотні лави,
Холодні, жалюгідні і сумні.
І розпачу хвилюючі октави
Квиліннями здаються у пітьмі…
Дощ миє листя, мов листи забуті,
Немов уламки стародавніх днів,
Ще й вітер гучно виє, як у скруті,
Напружується так, що аж спітнів.
А скоро іній ляже на поляни,
У срібнім сні замріється земля.
А я залишу, мовби талісмани,
Усе, що осінь щедро принесла…
Хвилюючi октави осенi
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126110507724
Свидетельство о публикации №126110507724
Рецензии