Я дарував кохан й п зн кв цти
і берегли любов з останніх сил,
я дарував коханій пізні квіти
коли тумани падали на схил.
Вона всміхалась,осінь відлітала
стелилось листя килимом до ніг,
мене за руку лагідно тримала
немов земля голубить перший сніг.
Хоч квіти і обпалені морозом
ятрили душу пристрасті вогнем
у спокої осіннього гіпнозу
журба гнітила душу тягарем.
Справляла свято пурпурова осінь
суцвіття осипалося на брук,
я воскрешав кохання ніжні коси
і лагідні обійни її рук.
Було приємно вдвох життю радіти
і вірити у магію без слів,
знов дарував коханій пізні квіти
і прохолоду подиху садів.
Обом для нас схиляли саду віти,
та ми вдвох крокували пліч-о-пліч,
я дарував коханій пізні квіти
коли на місто опускалась ніч.
листопад 2026
О.Чубенко-Карпусь
Свидетельство о публикации №126110203581