Я дарував кохан й п зн кв цти

Ми вчилися надіятись і жити
і берегли любов з останніх сил,
я дарував коханій пізні квіти
коли тумани падали на схил.

Вона всміхалась,осінь відлітала
стелилось листя килимом до ніг,
мене за руку лагідно тримала
немов земля голубить перший сніг.

Хоч квіти і обпалені морозом
ятрили душу пристрасті вогнем
у спокої осіннього гіпнозу
журба гнітила душу тягарем.

Справляла свято пурпурова осінь
суцвіття осипалося на брук,
я воскрешав кохання ніжні коси
і лагідні обійни її рук.

Було приємно вдвох життю радіти
і вірити у магію без слів,
знов дарував коханій пізні квіти
і прохолоду подиху садів.

Обом для нас схиляли саду віти,
та ми вдвох крокували пліч-о-пліч,
я дарував коханій пізні квіти
коли на місто опускалась ніч.

листопад 2026
О.Чубенко-Карпусь


Рецензии