Я довго мр яв, люди про кохання
про почуття,що спалюють дотла,
його шукав від рання до смеркання,
чекав,щоб доля іскорку дала.
Я малював в думках прекрасні очі,
слова розради,лагідне тепло,
молився тихим зорям серед ночі,
щоб почуття зернятком проросло.
Кохання вчить прощати і мовчати
лишивши гордість там,десь за хребтом,
щоб потім знов з нуля усе почати,
дві долі зігріваючи теплом.
Від сліз кохання важчають повіки
я на увазімав із нею нас,
бо прощення- найкращі в світі ліки
якими всіх людей лікує час.
Крізь сотні миль розлуки і тумани
кохання вчить дивитись вдалину,
щоб часом лікувати серця рани,
щоб вдвох стрічати осінь і весну.
І ось тепер,коли воно розквітло,
я зрозумів у чому суть життя,
щоб іншим дарувати ніжне світло
і зберегти назавжди почуття.
листопад 2026
О.Чубенко-Карпусь
Свидетельство о публикации №126110203284