Осінній вітер гарячково
Зриває листя і здійма.
Чому веде себе нервово?
Здається, що злама гілля…
А Осінь у яскравих шатах
Йде по стежках в полоні мрій,
Ступає, мовби на пуантах,
У цій стихії навісній.
Пора дощів ось-ось примусить
Забути марення душі,
Останнє листя вітер струсить,
Навіють смуток комиші.
А зараз! Боже, як же гарно!
Сріблистий бісер – на траві!
І хай у небі трохи хмарно,
Та скільки шарму в цій красі!
Від горобин злітають іскри,
День розсипає янтарі,
В повітрі линуть ноти ліри,
Звучить барвисте попурі.
Блищить мозаїка уламків
На тротуарах, в калюжках,
Перлини рос легким серпанком
Вкривають трави в чагарях.
Жага в осінньому малюнку
Вогнем жадань палахкотить!
О, скільки ніжності у смутку!
Яка в зітханнях листя тиш!
Нiжнiсть смутку
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126110104881
Свидетельство о публикации №126110104881
Рецензии