Смерть- наказание?

В субботу мы чтим Святы;х, молимся за близких и поминаем почивших.
Вот ранним утром и задают вопросы...
Смерть  - это наказание за грехи?
Человек стал задумываться,  когда ушли в жизнь вечную близкие ему люди.
Душа плачет,  ищет разрешения вопросов,  забеспокоился дух,  начал просыпаться. Начали приходить молитвы,  псалмы...
А дух все ищет ответы,  волнуется. Человек погружается в духовное,  забывая о близких,  и семейные обязанности кажутся бременем. 
И начинаются другие трудности... Трудности не понимания друг друга.
Человеку трудно перебороть свою самость - боль своей души,  своих чувств расставания, он не понимает,  что это только его сознание души,  которое нужно изменить,  понять,  что есть нечто большее.
Потому что трудно понять душевным людей,  начинающих жить духовным...
Вот и пишу...отвечая, как сам прохожу по ступеням Лествицы духовного познания.
Кому-то а помощь.
Смерть - это наказание за грехи?

Доброго ранку. Життя на земле дуже тимчасове для душі. Життя вічно! В телі кожна людина проходить своє випробування,  свою життеву програму,  після цього повертається в Небесні обителі. Це ми, поки в телі, думаємо,  що тут краще,  аніж на Небесах) тому,  що не пам'ятаємо... Для того,  щоб ми змінилися й прийшов Господь Ісус Христос,  пострадав і показав нам,  що життя вічно,  показав як можна до нього прийти,  яким треба бути,  перш за все любити ближнього. Ми все робимо великі помилки у житті,  вважаємо,  що все правильно,  але Господь навчає нас,  що ми не мусимо вдарятися в щось,  думаючи,  що все саме так вирішиться. Читати Псалтирь можна мовчки, як і молитви, люблячи ближніх. Нам Господь завжди дає рядом людей,  котрі нам допомагають,  на кого ми можемо спиратися,  хто не предає та жертовно терпіть нас... в цьому Любовь...
Людина вважає,  що почуття це головне,  але дуже помиляється...почуття  це прояви душі,  але не духа.
Ми приходимо в дусі і дух наш повертається до Бога. Головне,  це наш дух,  наш духовний разум. Бо і Бог є Дух,  і Бог є Світло   і Бог є Любов. Саме це частина в нас - Дух,  Світло та Любов і є образ Божий.
Душею ми переживаємо,  хвилюємся, а духом все знаємо, але всього боїмось... Ось і говорить нам Господь в Любові немає страху,  бо Любов вічна,  дух вічний і все ми там зустрінемось в дусі. Дух в людині взростає поступово, але постійно,  коли читаємо Псалтирь,  молитви,  любимо ближніх, творимо добро. Головне,  не треба багато переживати та хвилюватися,  всіх наших молитов достатньо за рідних та близьких , за спочилих,  Господь знає про нашу Любов до них і все влаштує.
Я це чудово знаю. За багатьох молився і потім вони приходили до мене в ночі і дякували.
Ось і сегодня в суботу з ранку помолився, пізніше послухаю службу в Лаврі,  напишу в чаті записки за всіх,  за сніданком послухаю Євангеліє дня і в життя.
Дружина не витримує коли я забагато слухаю духовного,  ій поки вистачає своїх молитов і Євангелія дня. А я не можу наполягати на тому,  що це треба...бо це вже буде не Любов до ближнього,  а сварки...)
Кожен дух йде до Бога своїм шляхом. Прийде час і вони будуть багато молитися. Один Бог знає, кому що потрібно.
Слава Богу за все!
Вам мирного та гарного дня,
Здоров'я та злагоди!
Любить чоловіка! Він дуже гарна людина, просто, як багато людей,  не вміє показати свою любов, та і не треба, головне,  коли важко,  завжди підтримує. Це і є справжня Любов. А притиснутися один до одного коханим це святе!)
І по-ночах треба спати,  а не читати...берегти Здоров'я! І меньш думати,  Господь все справит, більше треба довіряти Господу,  а не своїм думкам. Все буде добре!
Але не забувати,  у кожного свій шлях до вічності і наші молитви допомагають їти цим шляхом,  все інше  - Господь. Поки ми живемо родиною,  треба думати про свою сім'ю і виконувати родинні обов'язки... Так ми з дружиною вже ____ роки,  кожний в дусі їде своїм шляхом,  але кожен молиться як вміє,  виконує свої обов'язки по-силах,  та радіє життю. Це і називається і в горі,  і в радості разом. В цьому любов до ближнього,  в цьому Бог,  бо Він  і є Любов.
Головне,  не поспішати. Життя одне і треба бути здоровими,  поки Бог його дає. Кожному прийде свій час покинути тіло та землю,  дасть Господь сил і це зробимо. Поки є можливість  у Церкви сходити на сповідь,  причаститися,  краще це робити. Ніхто не знає свого часу,  і краще бути для Господа С.воїм. Але сумувати нам не можна! І Господь,  і Святі Апостоли нас говорять: завжди радійте!
Саме тому і пишу всім:
Мир усім! Радійте! Любить один одного!