П сля любовi залиша ться я

Я хочу забути прожиті літа
Коли ти була мені небом і світом.
Коли я ловив твої ніжні слова
А нині лишився з холодним гранітом.
Я хочу розвіяти спогади в прах
Забути твій голос , обличчя і руки.
Щоб більше не бачив тебе у думках
Щоб серце не знало ні болю , ні муки.
Я вірив у тебе сильніше , ніж в себе
Тобі віддавав і надії , і дні.
Та раптом збагнув - не любові ти небо
А хмара , що сонце закрила мені.
Я ніс наше щастя крізь стужу й негоду
Тримався за нас , хоч ти кинула нас.
Я вірив у вірність , як вірять у воду
Що спраглого в полі врятує не раз.
Не треба ховати свій вибір за часом
Не треба ділити провину на двох.
Я щиро любив і ділився всім нашим
А ти не зберегла ні довіри , ні нас.
Ти спалила мости , що вели мене в дім
Де я залишав і тривоги , і втому.
Тепер не шукаю твій силует за вікном
І більше не прагну вертатися знову.
Я міг би простити , допоки кохав
Допоки за тебе душа заступалась.
Та скільки не вірив , скільки чекав
Надія остання в мені догорала.
Не клич мене знову знайомим ім’ям
Не проси повернути колишнє між нами.
Я надто багато віддав почуттям
Щоб нині просити любові словами.
Нехай листопад замітає сліди
Нехай твоє ім’я загубиться в тиші.
Я більше не знатиму , де ти й куди
І стежки до тебе для мене чужі вже.
Як хтось запитає , чому розійшлись
Чому не судилось нам бути до скону
Я правди не стану цуратись колись:
Ти власноруч зруйнувала основу.
Я не бездоганний - і цього я не зречусь
Та вірність свою не ховав за словами.
Я знав , що кохання - не тільки «люблю»
А вчинки , що мають стояти за нами.
Ти мала того , хто тобою жив
Хто вірив словам і чекав до останку.
Та ти не помітила , що загубила,
Допоки любов не зів’яла до ранку.
І хай перетнемось колись на путі
Де доля зведе нас на мить випадково
Я пройду повз тебе , не збавивши кроку
Не кинувши вслід ані слова гіркого.
Ти більше не доля , не рана , не світ
Не та , за яку я віддав би всі роки.
Я втратив тебе , та не втратив себе
І цим завершився мій шлях одинокий.
А я не шкодую , що щиро кохав
Що вірив тобі й не ховав почуття.
Шкодую , що правду в тобі не впізнав
Що так і не вивчив твого вороття.
Ти можеш забути , що я тебе знав
Забути усі наші зустрічі й дати.
А я не шкодую , що серце віддав
Любові своєї не стану зрікатись.
Ти вибір зробила. Я зроблю свій теж.
Не буду вертатися в спалене вчора.
Ти більше мене колишнього вже не знайдеш
Того , хто чекав біля твого порога.
Бо краще самому крізь темінь іти
Ніж жити удвох , та чужими лишатись.
Я вмів тебе щиро , і вірно любити.
Тепер я навчуся без тебе триматись.