Анатомiя прощання

Не кожному серцю відкриють світанки
Не кожному душу довірять свою.
Не з кожним захочеться старість зустріти
Не кожному скажеш тихенько: «Люблю».
Бо часом один віддає без остатку
А інший приймає - не знаючи цін.
Один ще чекає дзвінка до світанку
А інший давно вже пішов без причин.
Ти не винен , що вірив , душею горів
Що віддав усе , що сам ледве зберіг.
Що заради любові себе загубив
Що прощав навіть те , що пробачить не міг.
Та любов - не чекання під звуки дощу
Не тривога від тиші , і не пошук тепла.
Не життя - де за двох віддаєш свою душу
А у відповідь - холод і тиша німа.
Не тримайся за того , хто сам відпускає
Не шукай свого неба в байдужих очах.
Хто по-справжньому любить - твій біль помічає
Не залишить самого в розбитих світах.
Бо найгірше - не те , що дороги у різні боки пішли
Що колишнє «назавжди» розсипалось вмить.
Найстрашніше - коли ти себе не знаходиш
Поки хтось безтурботно продовжує жить.
Ти ще пам’ятатимеш дотики й руки
Ті розмови - де світ був маленьким для двох.
Та минуле не в змозі розвіяти муки
І не кожен розділить із нами наш шлях.
Не карай себе більше за те , що кохав
Що чужий біль приймав - наче власну біду.
Ти до останнього вірив , прощав , і чекав
Не помітив - як сам загубився в жалю.
Є кохання , що вчить нас цінити хвилини
Є таке , що лишає самотність і шрам.
Та не варто ламати себе для людини
Яка навіть не хоче загоїти ран.
І настане той день - тихий , звичний , простий
Коли спогад уже не примусить страждати.
Ти навчишся без неї прокидатись , і жить
Не чекаючи звістки , не прагнучи знати.
Бо з ким попало не ділять світанки
Не відкривають душу , не діляться сном.
Та найважче - зібрати себе по частинах
Коли той , хто був цілим світом - тепер просто ніхто.
Не кожному серцю - дорога у наше
Не кожному - право лишитись в душі.
Іноді , щоб себе врятувати
Треба вчасно піти - й не згаснути в нім.