Хронiки безсоння

Палає Київ , і вдень , і вночі
Ракети розривами будять мовчання.
Ми знову спимо у холодній пітьмі
Не знаючи , що принесе нам світання.
«Шахеди» летять , і зникає наш сон…
І кожен той звук упізнаємо миттю.
Ракетний розрив розтинає наш дім
А серце від страху стискається в грудях.
Балістика - смерть , і секунди летять
Крилаті ракети кружляють над містом.
Не встигнеш збагнути , не встигнеш сховатись
І вибухи землю здригають навколо.
Комусь не дожити сьогодні до ранку
Комусь ще всміхнеться ранкове тепло.
Хтось рідних обійме , прокинувшись зранку
А хтось уже більше не прийде додому…
Хтось більше ніколи не вийде надвір
Не зможе почути знайомої пісні.
Для когось обірветься раптом цей світ
А рідним залишаться сльози і біль.
Нам холодно - мерзнем в підвалах сирих
Нам темно - та мусимо далі триматись.
Під звуки ракет у тривогах нічних
Ми просимо небо: «Дай всім нам діждатись…»
Знов ворог підняв смертоносні борти
І знову ракети летять у міста.
Знов діти до школи не зможуть піти
Їм клас замінили укриття й темнота.
Під звуки ракет , і «шахедів» вночі
Люди мріють про мирні світанки
Щоб більше не плакати в чорній пітьмі
Щоб рідні живими додому вертались.
Щоб вийти надвір , і не глянути в небо
Не слухати гуркіт , не ждати біди.
Щоб більше не чути страшного: «Треба в укриття негайно !» - посеред ходи.
Ми стільки втратили , що годі вже рахувати
Ми стільки ночей провели без сну.
Ми більше не хочемо рідних ховати
Ми просто хочемо пережити війну.
Ми хочемо просто дожити до ранку
Побачити сонце , відчути тепло.
Щоб кожен , хто вийшов уранці з оселі
Увечері знову додому прийшов.
Щоб двері відчинити , і почути: «Я вдома»
Обійняти своїх , і забути тривогу.
Щоб мир повернувся у кожну оселю…
Ми просто хочемо жити.
І більше нічого…