Ходить Осінь біля річки,
Чашка кави у руці.
Червоніють милі щічки
Від чуттів у глибині.
Зустрічає Осінь сонце,
Відчуває в серці лад.
А воно, ще трохи сонне,
Споглядає листопад.
Берег річки пахне тліном,
Димом вогнища, зелом
І, здається, навіть сіном,
Млою тихою й медком.
Поки кава зігріває,
Добрим бачиться весь світ,
Пара смуток витісняє
І з душі знімає гніт.
Зріє в серці безтурботність,
Мудрий погляд на життя:
Не лякає незворотність
Мовчазного небуття…
Ходить Осiнь бiля рiчки
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126103007982
Свидетельство о публикации №126103007982
Рецензии