ми всі хворіємо життям
таким щемливим і безжальним
стискаєм рідне - не віддам
коли біда йде у вітальню
а не біда - так просто час
все найдорожче віднімає
і біль такий, що світ погас
ми знову бідні, ніц не маєм
немати вчимося, і лиш
як пташки, Бога прославляти
хтось зло шепоче, ми: облиш,
я маю вічнії палати,
на серці рани, на душі
зашиті ниткой золотою,
і серпокрилі ті вірші
і пісню під вербой отою
те, що маю
© Copyright: Хелена Фисои, 2026
Свидетельство о публикации №126103004601
Свидетельство о публикации №126103004601
Рецензии