Згаса в душі кохання чарівної весни,
Та зникли всі бажання радіти та цвісти.
У грудях замість серця тепер живе їжак,
Воно вже не сміється, бо стало як хижак.
Голками обростає, щоб більше не пекло,
Близько не підпускає ні ласку, ні тепло.
Навколо тільки тиша, та виплакана ніч,
Там не проскочить миша повз цю закриту січ.
Немає вже довіри, Надії та Любові,
Є сумніви до Віри, за прикрощі суворі.
Йще дощ холодний б’ється у стомлене вікно,
І так мені здається, що це мені назло.
Суворi прикрощi
© Copyright: Тяглый Игорь, 2026
Свидетельство о публикации №126102706713
Свидетельство о публикации №126102706713
Рецензии