Святе мовчання
Є в осені якесь святе мовчання,
Немов сувій думок про все життя,
Про зустрічі, світання і прощання,
Про радощі кохання, відчуття.
В цей час усе здається загадковим:
І сад мовчить, і небо, і земля.
Не давить осінь смутком полиновим,
Лиш тиша, як чутке перепеля.
Повзе імла повільно вздовж дороги,
Приховує страхи вуаллю снів,
Окутує ласкавістю знемоги
І подихом забутих почуттів.
Здається, цей Везувій кольоровий
Не спиниться, ніколи не засне.
Згоряє день, як аркуш паперовий,
Мовчання красномовне – затяжне.
Вбираю запах тліну, наче ліки,
Приправлені вітрами і дощем.
Відчувши на обличчі сонця бліки,
Втішаюся нежданим промінцем…
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126102609133
Свидетельство о публикации №126102609133
Рецензии