5. Моим Зачепылянам Харьковськой обл

Балада, 'Ми діти війни.

Ми діти війни горя зазнали, 'ми бачи все своїми очами.. і зразу дорослими стали. Ми пам'ятаємо вибух

снарядів вікна бринчали, грюкало в двері,ми в хаті

сиділи,сипалась стеля, від страху тремтіли,і серце щемило. Ми пам'ятаєм з кукурудзи ліпеник

який в ручку мама пихала,а потім мене, хапала під лавку*

ховала.З ліб'яжий горы фашисти пуляли снаряды вони рвалися біля нашої хати,а потім в село зайшли фашистскі загони всі розбрелися на постій в різні хати. І в нашу малу хату зайшло 10 німецьких солдатів, всі розляглися на полки під полкою на печі та лежанці,а ми приютились на вулиці в ямці.А потім побігли до діда ми в друге село думмали буде там весело, а в діда і двір був зайнят фашистським солдатом і кінський табун в загоні був рядом.А в хаті офіцер за столом висідав різав він хліб і смалець із банки ножом доставав. .Намзав кусочок мені протягнув, сховавсь я за маму, а мама тихенько

сказала: -"Піди і візьми не зли цього гада,а то убьют фашисты прокляті". Три роки жили ми в окупації, природа брала своє, цвіли сади і акації білою каймою все покривалося та щастя нам не влибалися.Їли лиш з кукурудзи ліпеник та супчик з картоплі дрібної с пустою водою. Як тільки притиснули хвоста цьому гаду

по селу загоріли мазанки хати, горіло село Абазівка,вздовж колії залізничної горіли скирди жита, пшениці,все знищити хотілося фріцам. Та ось прийшла Перемога ждали яку ми таки довго.Майскії дні соловїнії ночі,трави зелені, квіточки пахучі,щастя не всім досталось с фронту додому не всі поверталися,а літо жарке та пекуче хоче сім'ї розбиті зовсім домучить... Колони машин йшли через наше село,везли на схід награблене фріцами наше майно . А мами сиділи біля віконця все поглядали на небо,на сонце,на стежку де люди ходили,наших батьків та своїх мужиків в натовпі, шукали своїми очима і крикнула раптом: "Коленька йде,Коленька йде",і миттю умчалась із хати. Бабуля ледве сповзала з печі, сльоза заливала їй очі, сама тихоенько шептала синочок іде синочок іде і буде нови начало, а я на полику так танцював, пиль коромислом стояла..Хлопчина в хату зайшов бабуля вся посіріла,а я як стовпчик стояв нічого не поняв, а мама обнімала хлопчину.Це Коля двоюрідний брат мій з німецького рабства повертався додому.Після великої Перемоги на голови наші упало 46-го засушливе літо.Урожаю зібралося мало.Борг по Ленд-лизу зерно ми віддали,голодні місяці спутником стали. Їздили ми на захід країни,щоб переждать лихую годину,а там бушували Бандерівскі банди, хто добровольно підтримував Радянську владу ночами палили їх хати,вбивали людей іроди кляті. Нас обікрали,ми звідти тікали знову додомус.Мама в колгоспі робила паєчку хліба додому носила. Бабусю колгосп годував обідом, на ці обіди бабуся брала мене і повара сльозно просила: "Дай хотя би лишню галушку бачиш біля мене голодна манушка". Повар кричав:: "Дивися старушка скільки тут бабок і кажда з манушкою. У мене порцій 500 хотя би хватило по три галушки на рот". Весна наступила зелень пішла-Лобода,козельки, очерет молодий-шпечаки зовуться.Все це дітвора поїдала холодню водою запивала. Вижили діти дорослими стали і дітям своїм завіщали,щоб були гідні предків своїх, якщо знову полізуть на нас западні гади дайте їм хлопці хорошії прочуханки по заду.

15.09.26рік.*