Десь на заходi сонця два силуети...

Світлана Пузіна

Десь на заході сонця є два силуети -
візуальний ряд згадки постійно живе
в таємниці чекання, від болю йде вето
на рятунок - плацебо - заміною є.

Повсякдень дві самотності - з ранку п'ють каву,
звиклі справи, думкИ - то розкладений шлях.
Під каміном на вечір нудьга, не забави.
Так насправді їм загнан в емоції цвях.

Може рани загоїть ігристе червоне,
розглядання світлин, фільмів - спомин подій.
І в очах забренить, і душа мов застигне
в низці спільних, великих задуманих мрій.

Завжди в силах бажання, кохання є чари,
щоб тремтіння самотнє зійшло нанівець,
сонце встало нарешті, розвіялись хмари,
вгамувалась жагА, щоб знайти острівець.

Де на сході та заході два силуети
знов рука у руці, ніжність, схвалення дій.
Чи ще має самотність складати памфлети?
Відстань щастю не друг, а можливий крадій?

Тож на заході сонця вже два силуети -
зустрічатимуть знов миготіння зірок,
та загубляться вкотре у безліч планетах,
най до сходу лише залишається крок.

Крок єдиний у радість з проханням до долі -
перешкод не чинити коханню всяк час,
в раюванні ловити даровану волю
рідним двом силуетам, де обрій не згас.

09.09.2026