Начинается туманное утро

Туманний заходиться ранок...
Все сутнє  -  немов в молоці.
Ледь дихають крила фіранок,
Як пташка замерзла в руці...
Туман... Це якась перешкода?
Чи, може, для спОкою час?
То дивиться, мабуть, природа,
ЗтихА ледь жаліючи нас?
Додасть до туману печалю
Та шерхіт жовтіючих трав,
Кленових багряних медалей,
Що вкриють задумливий став.
В душі - так натягнуті струни -
Ледь чУтно для вуха бринять.
В повітрі - далеке відлуння
Птахів, що на південь летять...
Туман... Він розвіється?...Може...
З порогу зробить треба крок?
Невже нас колись переможе
Безодня тужливих думок?
Зробити цей крок — і згадати:
Минулі й майбутні вікА -
Не тільки печалі та втрати
Із Часу уносить ріка.
А осінь — це просто спочинок,
Куточок, де спокій землі.
І дощік, як зАвжди незмінно
Змиває тужливі жалі.
Туману розтане завіса
І знову засяє блакить?
А серце, мов пташка із лісу,
У чистеє небо злетить...
В душі - мов натягнуті струни
Ледь чутно для вуха бринять.
Думки із пташиним відлунням
За обрій, на південь летять...