Той, хто дихайе в темрявi
Та стрілки повільно повзли.
Я чув за стіною хтось дихав немов,
Хоч стіни порожні були.
У дзеркалі — постать. Знайома мені.
Моє відображення? Я?
Та щось у очах не здавалось моїм,
І посмішка — теж не моя.
Я вимкнув всі лампи і двері замкнув,
Затих, відійшов від вікна.
Аж раптом за спиною кроки почув.
Як так?! За спиною - стіна!
Зненацька — три стуки. Повільні. Чіткі.
Бліде щось майнуло за склом.
15 поверх! Це жарти такі?!
"Хто там?!?". Тільки ніч за вікном.
У ванній сховався і в дзеркалі я
Вдивлявся в обличчя своє
«Я просто втомився. Це все маячня,
Не може буть, що там хтось є»
«Це марення, нерви, болить голова.
Пояснення дуже прості,
Авжеж я один» - раптом чую слова:
«Все вірно, ти насамоті».
Я вискочив звідти і ледь не помер —
Ото вже була маячня:
Горів у вітальні навпроти торшер,
А в кріслі — усміхнений я.
«Щось ти забарився, — сказав мій двійник. —
На тебе давно чатував».
Я думав він зникне, але він не зник,
І тихо до мене вставав.
Наблизившись, руку поклав на плече
І пальці були крижані.
«Ти втомлений, друже, і вже не втечеш,
Дозволь далі жити мені».
Я кліпнув очима — вже ранок прийшов.
Нікого в квартирі, я сам.
До дзеркала з острахом ледь підійшов,
Хотів би не вірити снам.
А вчора дружина сказала крізь сон:
«Лягай вже, чого ти там став?»
Кому це вона?! Там порожній балкон!
Я ж поруч із нею лежав!!
Що коїться, правда? Це все уві сні?
Чи може дурна грає кров?
Не знаю, не знаю... Здається мені
Я надто далеко зайшов.
Ось щойно почув, бо лежав і не спав,
Три стуки. Повільні. Чіткі.
І голос знайомий знадвору спитав:
«Сьогодні я вдома чи ти?)».
<23жовтня 2026>
Свидетельство о публикации №126102301196