Стихли вже розмови і згаса багаття
обіймає землю сутінків пора,
огорнувся вечір в оксамиту плаття
лиш дударик тихо на сопілку гра.
Не край мені душу,милий сопілкарю,
благала дівчина крізь сльози в очах,
бо я своє серце віддала вівчарю
й затремтіла блузка на її плечах.
Не грай про кохання,якого немає
про розлуки й зради у темнім гаю,
бо твоя сопілка жалісно співає,
що стримати важко біль,журбу свою.
Не край моє серце,сопілкар-козаче,
знов в осінній тиші чується гроза,
ніжний звук сопілки десь відлунням плаче
і з очей по скронях котиться сльоза.
Сопілкар не слухав-дув в дуду вербову
і тужила нічка під її мотив,
а він грав для неї про любов шовкову,
про палке кохання,що осиротив.
жовтень 2026
О.Чубенко - Карпусь
Не край мен душу, соп лкарю
© Copyright: Чубенко Саня Карпусь, 2026
Свидетельство о публикации №126102103953
Свидетельство о публикации №126102103953
Рецензии