Причастя волi Памятi Романа Шухевича

              ПРИЧАСТЯ ВОЛІ
    (Пам’яті Романа Шухевича)

                Звитяжна смерть –
                не крапка, а причастя.

Планета заніміла, впавши в перекляк,
І людяність оскаженіла з вад й гріхів,
Земля здигнулася і навіть Бог закляк
Від жертви Армії нескорених життів.

Епічна битва це за право власних жнив:
Хто прагне майбуття – не жде чужих підмог
Щоб вирвати свій Край із пекла. Щоб Рід жив –
Він сам стає вогнем у полум’ї тривог.

Герої не зникають в темряві могил –
Вони стають дощем для випалених нив.
І кожен їхній чин – насіння гарту й сил,
З яких повстане визволення зрив.

Коли ж іржавий час ламає крихку плоть,
Лиш викресаний дух не дасть її згнобити.
Ця оповідь про того, кому дав Господь
Священний привілей – Вітчизну боронити.

Держава – це не блиск у розкоші палат,
Хто мислить про народ – не прагне нагород,
А зложить душу й тіло на вівтар стократ
І сам іде на хрест – задля зорі свобод.

Вітчизні долю він прирік – в ім’я її святинь,
Щоб Україна тішилася в гомоні століть.
І став легендою наступних поколінь
Та честю нації в години лихоліть.

Загин – не тремт, зкінчить слава борню,
Коли в шляху своїм тримав серця броню.
Страшніш лишити страх у спадок для синів
І гнути ниций карк під чоботом катів.

Бо ж Воля – це не дар і не млостиві сни,
Вона кується працею й крізь полум’я війни.
І смерть за Батьківщину – вихід за межу,
Де вічність запромінить темряву чужу.

Він ліг у цю ріллю, щоб колосом зійти,
Ступив у засвіти як велет надмети,
Щоб смолоскипом світло дати в світ,
Яке нащадків з терн веде в політ.

Він не лишив труни для плачу і кадил,
А прісно увійшов у пам’ять змахом крил,
Щоб кожен, хто іде у цей звитяжний бій,
Здіймав держави стяг, хай й з попелу надій.

І голос Командира зве крізь товщу літ
Немов пророча притча, предків заповіт:
«Я той останній крок зчинив, щоб майорів
В очах живих квіт синьо-жовтих прапорів!

Б’ємось до згину ми не з гніву до чужих,
А з вічної любові й ласки до своїх.
Хто прагне волі свято – не чекає свят,
Він волею стає сам – плугом для зернят.

Спускаючи ж набою вирок на курок,
Я за прийдешній день оголосив свій рок.
Мій бій уже затих, але ваш горизонт –
Неспинна боротьба і невмирущий фронт.

Мій порох – земле рідна, подих – плин вітрів,
Я кров’ю розтікаюсь в кожному бійці.
Вам – сіяти добро й кувати міць щитів,
Тримаючи меча у праведній руці!»

                Павло Гай-Нижник
                19 жовтня 2026 р.