Простите нас, маленькие ангелы...

 
       

Листва ложилась тихо на аллеи,
И день осенний уходил в закат.
В коляске спит малышка, чуть теплее
Её укутал материнский взгляд.

Обычный вечер. Мирный и негромкий.
Деревья примеряли свой наряд.
Но тишину безжалостно и громко
Разбил в осколки прилетевший ад.

Осталась память на асфальте сером,
Игрушка, что упала на листву...
Там, где гуляли, радуясь и веря,
Смерть оборвала сказку наяву.

Нет слов, чтоб эту боль измерить в мире,
Когда уходят дети в небеса.
И в опустевшей навсегда квартире
Звучать не будут больше голоса.

Листва ложится тихо на аллеи,
Привычный мир разрушен до конца.
И только рана в сердце, плача и чернея,
Останется на долгие года...

               
               ~*~  ~*~  ~*~

               © Madina Mashkova

Памяти погибших в центральном парке
Новой Водолаги (Харьковская область)   
            
             19 октября 2026 года



      Українська версія вірша — переклад авторки

          Пробачте нас, маленькі янголята,
         що світ цей не зумів вас захистити...



Листва лягала тихо на алеї,
І день осінній танув у імлі.
У візочку спить донечка маленька,
Матусин погляд гріє уві сні.

Звичайний вечір. Тихий і ясний.
Дерева золотіли у багрянці.
Та вибух розірвав спокійний світ,
Залишив біль і сльози на
світанці.

Лишився спогад на асфальті сірім,
Іграшка, що впала на листки…
Там, де гуляли, раділи й вірили,
Смерть обірвала казку навіки.

Немає слів, щоб біль цей описати,
Коли дитячі душі в небеса летять.
І в домі, де вже нікому чекати,
Дитячі голоси не залунать.

Листва лягає тихо на алеї,
Та світ знайомий зруйнувався вмить.
І серце плаче, рана в нім чорніє —
І довгі роки буде ще боліть…


               
               © Madina Mashkova



Пам’яті загиблих у центральному парку
Нової Водолаги (Харківська область)

        19 жовтня 2026 року