Вiйна за iдентичнiсть

Недільний ранок здивував неждано,
як спалахнули сотні тисяч книг…
Ховала щільно квітнувші каштани
завіса диму і політінтриг.

Мовчали сумно пересохлі крани.
Застиг Дніпро, закутий у граніт.
Спішили всі: студенти й ветерани,
аби спасти історії політ.

Але кордон із міліцейських круків
нікого з них не пропустив туди.
Літав по місту присок першодруків
і танули минувшини сліди…

Дивились сумно Золоті ворота,
як попіл слова землю укривав.
Доволі мав негідної роботи
імперських КДБешників анклав.

Горіли фосфор, книги і світлини,
світили палко плівок негатив –
випалювалась пам’ять України,
усе, що попадало в об’єктив.

І нині Україна під прицілом,
імперії проклятій – ласий шмат.
Вона у кожне серце підло цілить
і невимовно скаженіє кат.

Культура наша – нації основа.
Вона в окопі знову і в тилу,
а перш за все – історія і мова,
провідники крізь непроглядну млу!

17.10.2026

* Спомин про підпал вранці 24 травня 1964 року Державної публічної бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, яка тоді знаходилася на вул. Володимирській, 62).