Росте Тополя серед степу,
Вiтрам i Сонцю вiддана,
А навкруги жита безкраi-
Ix вiтер нiжно колиса.
Там пiд Тополею в ярочку
Е Зiрка… з дерева вона,
Лежить там молодий хлопчина,
Що в Матерi вiйна взяла.
А по житах Волошки синi-
Краплини неба на землi,
Червонi Маки- краплi кровi
Бiйцiв, що в землю полягли.
Стежина вьеться обiч поля,
Куряву вiтер пiдiйма,
Iде до Сина в гостi Мати,
А на очах блищить сльоза.
Неспiшно сяде пiд Тополю,
Розкаже Сину, як живе-
То усмiхнеться, то заплаче,
Бо серце в Матерi таке.
Сідає сонце десь за обрій,
Липневий вечір настає-
Прощається iз сином Мати:
«До зустрічі, дитя моє».
І знов знайомая стежинка
Додому мати відведе,
А рано вранці таж стежинка
До сина мати приведе.
Серце Матерi
© Copyright: Леонид Кривенко 2, 2026
Свидетельство о публикации №126101401613
Свидетельство о публикации №126101401613
Рецензии