Отак і живемо… Залежні від роботи,
Постійний поспіх днів запалює мости.
А ти – по них ідеш, вогню долаєш спротив,
І що за виднокраєм? Цей ребус – непростий!
Можливо, день ясний, обрамлений у свято,
Розкішний передзвін замріяних сердець.
А може, вкотре ніч, між холодів затятих,
Яка потроїть хіть, зійшовши нанівець.
Отак і живемо… Створіння неледащі,
Сплітаємо в душі тенета із віршів.
Загубися на мить – і вже огидні хащі
Плюндрують світ надій, до неба що вершив.
Відтак, щоденний бій з хаосом гострокутним,
Ні краю, ні кінця не видно тим боям…
Немов в чужих тілах, на певний час закуті,
Йдемо по тих мостах, крізь літ буремний злам.
11:37, 13.10.2026 рік.
Зображення створене за допомогою Copilot.
Отак i живемо
© Copyright: Прокопенко Юрий, 2026
Свидетельство о публикации №126101306994
Свидетельство о публикации №126101306994
Рецензии